ЛИСИЧАНСЬК — МІСТО ОБЛАСНОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ
ЛИСИЧАНСЬКИЙ РАЙОН
ЛИСИЧАНСКЬК
Лисичанськ (старі назви — Лисичий Байрак, Лисича Балка) — місто обласного підпорядкування[1], центр Лисичанського району. Розташований на правому березі р. Сіверського Дінця, в який у межах міста впадає річка Верхня Біленька; за 115 км на північний захід від Луганська. На території Лисичанська є чотири станції Донецької залізниці. Місто зв’язано автомобільними шляхами з Луганськом, Донецьком, Харковом. Лисичанській міськраді підпорядковані міста Новодружеськ та Привілля. Чисельність населення — 123,9 тис. чоловік.
На лівому березі Сіверського Дінця, у трьох кілометрах від міста, археологами виявлено сліди поселення стародавніх людей. Тут знайдено залишки глиняного посуду і велику кількість крем’яних знарядь праці, що належать до кінця III — початку II тисячоліття до н. е.
Лисичанськ — найдавніше місто Донбасу. Виник у липні 1710 року під назвою Лисичий Байрак[2]. Як і інші козацькі слободи на півдні Росії, засновано за указом Петра І для захисту кордонів від нападу кримських та ногайських татар. Першими його мешканцями були українські козаки. Покрита лісом балка, де вони поставили свої курені, була багата на лисиць. Тому поселення дістало назву Лисичий Байрак (зустрічається і інша назва — Лисича Балка).
З 1764 року село входило до Катерининської провінції Новоросійської губернії, а з 1783 року — Бахмутського повіту Катеринославського намісництва.
В 1721 році у басейні Сіверського Дінця відомий російський рудознавець Г. Г. Капустін знайшов поверхневі поклади вугілля, що поклало початок роботам по дослідженню родовищ кам’яного вугілля у Донбасі.
Однак іноземці, які панували у вищих гірничих установах Росії, визнали, що донецьке кам’яне вугілля не має промислового значення. Ці міркування були спро
