Це акціонерне товариство прибрало до своїх рук також і вугільні підприємства: в 1892 році воно орендувало на 30 років шахту «Дагмара», а в 1897 році здає в експлуатацію шахту «Костянтин Скальковський» з річною потужністю 12 млн. пудів вугілля. У 1914 році в с. Рубіжному пущено в дію скляний завод, на якому працювало 850 робітників.
Швидке зростання промисловості Лисичанська в період розвитку капіталізму супроводжувалося збільшенням кількості робітників та їх нещадної експлуатації. Щоб перемогти своїх суперників, вугільні підприємці намагалися тягар конкуренції перекласти на плечі гірників і з цією метою продовжували робочий день на шахтах, який тривав 12, а то й більше годин на добу, а на інших підприємствах — 14—15 годин.
За свою каторжну працю шахтарі одержували низьку плату, яка в середині 80-х років у забійників, кріпильників, стовбурових дорівнювала 18—20 крб. на місяць, а саночників — 16 крб. Цих грошей не вистачало на прожиття навіть невеликої робітничої сім’ї.
Робітники Лисичанська не мирилися з своїм важким становищем, а вели боротьбу проти експлуататорів. Близько місяця тривав страйк лисичанських шахтарів, який виник у 1893 році. Приводом для нього були тяжкі умови праці та низька заробітна плата. В перші дні виступу жоден гірник не спускався в шахту. На протязі 2—3 тижнів на роботу виходила лише третя частина шахтарів. Робітникам, які вимагали поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати, вдалося добитися деяких поступок з боку власників шахт.
В демонстраціях, які відбувалися влітку 1903 року, брали участь не тільки шахтарі, але й селяни навколишніх сіл. Політичні виступи робітників Лисичанська очолювала організація «Соціал-демократичного союзу гірничих робітників», яка діяла під керівництвом Донського комітету РСДРП і стояла на позиціях ленінської «Искры»[1]. Соціал-демократичну організацію очолював професійний революціонер С. Попов[2]. До її складу входили робітники І. Анохін, Н. Горбіков, Глинкін та інші. На содовому заводі існувала група соціал-демократів у складі 4-х чол. Організація мала два гектографи, на яких друкували листівки. їх розповсюджували серед мешканців Лисичанська та Верхнього.
Хвиля виступів прокотилася у Лисичанську і після кривавих подій 9 січня 1905 року в Петербурзі. У січні—лютому страйкували шахтарі, а селяни Лисичанської волості виступили з вимогами зменшити орендну плату за землю. Вони навесні почали самовільно захоплювати у поміщиків землі, луки і сіножаті. Налякані розмахом революційного руху, шахтовласники звернулися до міністра внутрішніх справ з проханням прислати у Лисичанськ сотню козаків[3].
У жовтні 1905 року оголосили страйк робітники шахти «К. Скальковський». Вони вимагали встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати на 20 проц., усунення деяких ненависних штейгерів. Поліція, жандарми і козаки за наказом Катеринославського губернатора провели облави та арешти, нальоти на балку Осьмушну та інші місця сходок робітників.
Обкладинка книги Л. І. Лутугіна і академіка П. І. Степанова. У 1913 році Лутугін подарував цю книгу старому шахтареві М. С. Горлову.
