стання. А обставини не були некорисні для нашого задуму.
Поодиноко порозбивані частини 12-ої большевицької армії втікали зі своїми рештками до Києва та напевно не були в спромозі в короткім часі стягнути підкріплення і впорядкуватися до нового бою.
Головна сила червоної армії зводила бій на життя і смерть з військами Денікіна між Волгою і Дніпром, з Колчаком на Сибірі, з поляками на заході, а з литовцями і ґенералом Юденічом на півночі. Направду, положення червоної Москви було тоді найтяжче від початку її крівавого панування! Чи ж антанта була тоді сліпа, що нас не бачила, чи може не хотіла нас бачити? Коли б вона була тоді бодай у дечому нам допомогла і стала посередником між нами та Денікіном, то була б тоді вибила для панування червоної Москви остання година.
Зібрані в тім часі під Києвом большевицькі сили ми обчислювали на яких 10 тисяч людей. Тому що корпуси не мали своїх літаків, вислала Начальна Команда Гал. Армії дня 22. VIII. свої літаки до Козятина та приділила їх до моєї ґрупи. Але ці літаки були до далеких летів непридатні і тому не могли ми нічого в тім часі довідатися про події на Лівобережжі.
З огляду на те, що зустріч з денікінською армією в найближчому часі була зовсім можлива, спитала наша Начальна Команда уряду У. Н. Р., як треба поступати в такому випадку. Головний Отаман дав вказівку, щоби за всяку ціну оминати ворожих виступів і цей наказ передано підчиненим корпусам.
Першою думкою команди ґрупи було, не чекаючи на прихід першого Корпусу, одним ударом заняти Київ тими силами, які під ту хвилину стояли до розпорядимости, отже обома бриґадами III. Корпусу і трьома
