Обурений до найвищих меж цею поведінкою ґен. Бредова, що глузувала з усяких міжнародніх звичаїв, вихоплюю мій револьвер, подаю його ґен. Бредову і заявляю, що в цих обставинах всякі переговори є ілюзоричні, що я без якогонебудь звязку зі своїм військом, лише односторонно зорієнтований, вже наперед маю звязані руки, тимто й не маю свобідної змоги рішень і уважаю себе його полоненим.
Ґен. Бредов заперечує полон, одначе обстоює дальше своє становище, що аж до закінчення переговорів ніхто не може віддалитися. Після того відходить зі своїм штабом і залишає мене самого з моїми старшинами. Година приблизно 9-та вечором.
Я був зовсім незорієнтований про положення моїх військ в цю хвилину. Через нервовий наказ полк. Микитки були тепер усі, у свому часі свідомо поза містом сконцентровані відділи, в руху, на ріжних місцях, у величезному місті. Я сам зробив найбільшу похибку, що казав вмашерувати делєґованим відділам Запоріжського Корпусу, через що скоїлася та ціла подія з прапором, яка дуже богато причинилася до заострення ситуації. Коли б її не було, може була б таки затримана первісно умовлена демаркаційна лінія.
На одну годину залишив мене Бредов самого, ця година була найтяжча в моїм житті. По моїй голові шибали страшні думки. Чому саме я мусів бути тим, на якого плечі зложено такий великий тягар і відповідальність? Де була давно заповіджена делєґація з ґен. Павленком, де був Головний Отаман Петлюра?
Після цієї одної години, що видалася мені вічністю, передумав я загальне положення Армії, яке не було рожеве.
