сіб здійснювати свої ідеали. Ціла їх влада спиралася на терорі і полягала у головній мірі на немилосерднім винищуванні інтеліґенції. Владу захопив найнижчий пролєтаріят, а його провідниками були авантурники, що їх переворот викинув з багна на поверхню. Я не був у силі зійти між цю голоту. У мій плян втечі втаємничив я Станимира, Ревюка, Купчанка і тодішнього бриґадного інтенданта Хробака, які під кожним оглядом були мені помічні, за що я їм дуже вдячний. Зокрема інтендант Хробак засобив мене серед тих тяжких обставин у гроші, які тоді курсували, а саме передав мені зі сльозами в очах 3.000 романівських рублів і 20 штук золота та побажав мені у моїм намірі якнайбільше щастя.
Рівночасно зі мною рішили втікати також от. Цімерман, пор. Городинський, Левицький і хор. Бехер. Хор. Бехера і Городинського вислали ми вже два дні наперед до Тирасполя, щоби приготовили там наш перехід через Дністер на румунський бік. Щоби наша втеча не впала нікому в око, перевели ми неділю у пастора. Цієї цвітної неділі, тиждень перед Великоднем, коло 10 год. вечором сіли ми на віз, поїхали до Кассель, змінили там коней і віз, прибули в понеділок до світа до Тирасполя і цілий той день перевели в укритті на приготованих для нас кватирах. Ми зробили цієї ночі понад 80 кільометрів. Це було можливе лише тому, що в Кассель чекали вже на нас свіжі коні і ми потребували лише пересісти з воза на віз.
Моїй втечі сприяло також те, що в суботу прийшов саме наказ, щоби я невідклично на другий день виїхав до Києва, бо того дня буде чекати на мене на стації Затише окремий потяг. Отже моя неприявність у Берґдорфі не повинна була нікому бути дивна.
Але наш перевіз через Дністер не мав відбутися так
