вік. Алеж він був овочем культури XIX віку!
Дальше я тілько побіжно переглянув книжку і віддав єї старому.
— А як вам подобало ся — запитав він — чи правда, що тут написано?
— Еге правда — відказав я — тілько…
— Тілько шкода бесїди — покінчив старий — шкода пера і паперу. Та нехай! Конець житя для всїх один і я не теряю тут нїчого. Але в Бога я вірю, вірю в житє позагробове ідеальне, вірю і в сьвіт надземний, справедливий, який осьтут тепер у мене в серци, а більше де він є, я незнаю. Хиба ось ті могутні верхи гір розуміють його зі мною і говорять про него в своїм шумі, однак нїяке серце його не почує. А подивіть ся ще на науку Христа, на науку всїх релїгій. Нї одної другої науки, нї одного фільозофа люди так не перекручують, так фалшиво не толкуютъ, так від-
