котрі належать власне до них а не до обчеств, дати тільки копії, а орігінал залишити у себе. Усі обивателі повинні були жити у своїх поселеннях, де вони доси жили, а переходи заборонялися, бо од них чинилася велика шкода: спустошивши землю на одному місці, переходили на друге й на трете і сим привлащали собі і ті й другі землі, називаючи їх заїмками і нікому иньшому поселятися там не дозволяючи. Окрім сього справедливо, щоб кожний мав обческої землі стільки, скільки йому потрібно, не беручи зайвої, більш потреби, у обіду иньшим. А як такі случаї трапляться, тоді суперечку повинні розбірати сьвідки й дізнаватися, хто раніше володів і кому більш потрібна ся земля. Але се торкається тільки земель, котрими володіли обчества, що ж до особистих і заїмочних земель, то вони, по жалованних грамотах, залишаються за тими, хто ними здавна володів. Обчеські лани й сінокоси треба було розділити проміж обивателями, з їх загального призволення у зв'язку з їх одбутками, щоб не було кривди одному перед другим: хто платить по роскладці більше у казну, той повинен більше мати й землі. Але сюди не належать ті, хто володів власного землею по кріпостях або по заїмках. Право в'ізжати у обчеські ліси було заборонено; от же треба було описати усі ліси і зробити їх заповідними, а залишити тільки малу частину, щоб можливо було рубати дрова обивателям. А хто з обивателів на пустопорожній землі або у вирубаному лісі на своїй займанщині виростить ліс своєю, а не громадською працею, той має й володіти ним. Сією комисарською інструкцією була зроблена, як ми бачимо, велика і земельна реформа: право вільного перехода з одного місця на друге, а разом з ним і право нових заїмок було скасоване; старе право вільного в'ізду в громадські ліси теж було знищено, але все ж таки старі заїмочні землі залишилися за їх властителями, навіть залишилося заїмочне користування старозаїмочними землями та сінокосами і тільки було зміненоу тім, що поставлено було у залежність від казенних відбутків та від потреби обивателя. Що до обов'язку представляти документи у комисарство, то се привело не до цілости, а до згуби їх, і потім, коли з'явилася велика потреба в документах, щоб доказати обчествам свої права на окружні старозаїмочні землі, прийшлося розшукувати їх усюди по архивах. У тому ж 1766 році видана була центральним урядом інструкція межевим канцеляріям і конторам, на підставі котрої повинно було робитися й генеральне межевання земель у слободськїй Україні. По XIX розділу її треба було межувати землі війсковим обивателям не кожному осібно, а усім мешканцям заразом. Але з них виключалися ті, хто записався у купці або міщане по городах, бо сі люди
