Сковорода почав складати вірши мабуть під впливом свого учителя по Академії — Георгія Кониського; під його впливом він написав свою трагедо-комедію, котра на великій жаль до нас недійшла. Викладаючи піїтику в Переяслівській семинарії, він почав складати і давати учням, як се звичайно робилося, зразки своїх віршів. Потім з своїх віршів він склав цілий збірничок під заголовком „Садъ божественныхъ пѣсней“ (80 пісень). Одні з них були написані ще у 50-х роках, другі в 60-х, а є й такі, що відносяться до 80-х років XVII ст. У основі їх лежала Библія і його религійно-философичні погляди. 3-я пісня написана була на текст: „прорасти земля быліе травное, сирѣчь, кости твоя прозябнуть, яко трава, и разботѣютъ“:
Весна люба, ах, пришла
Зіма люта, ах пройшла.
Уже сады расцвѣли
И соловьевъ навели!
Ах ты, печаль, прочь отсель!
Не безобразь красныхъ селъ.
Бѣжи себѣ въ болота,
Въ подземныя ворота!
Бѣжи себѣ прочь во адъ,
Не для тебя рай и садъ.
Душа моя процвѣла
И радостей навела.
Щастливъ тотъ и безъ утѣхъ,
Кто побѣдитъ смертний грѣхъ.
Душа его — Божій градъ,
Душа его — Божій садъ.
Всегда сей садъ даетъ цвѣты,
Всегда сей садъ даетъ плоды,
Всегда весною тамъ цвѣтетъ
И листъ его не опадетъ.
О Боже мой, ты — мнѣ Градъ.
О Боже мой, ты — мнѣ Садъ!
Невинность мнѣ — то цвѣты,
Любовь и миръ — то плоды.
Душа моя есть верба,
А ты еси ей вода.
Питай меня въ сей водѣ,
Утѣшь меня въ сей бѣдѣ.
Я ничего не боюсь:
Однихъ грѣховъ я страшусь.
Убей во мнѣ всякій грѣхъ:
Се ключъ моихъ всѣхъ утѣхъ.
Любовь до природи і сільскої самотини бачимо ми у пісні 13-й, де, описавши сільску тишу і природу, Сковорода кіньчає вірші так:
Пропадайте думи трудны,
Города премноголюдны,
А я съ хлѣба кускомъ,
Умру на мѣстѣ такомъ.
18 пісня написана на манір народної української пісні і наближається до неї навіть по своєї мові. Ось ії зміст, як би написати ії українською орфографією:
|
Ой ти птичко жовтобоко, |
