Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/52

3-й розділ.

Боротьба з татарами.

Оборона проти татар. Татарські напади 1680 і 1691 років. Иньші татарські напади. Українці у неволі. Як три брати утікали з Озова. Кріпости у великих городах, містечках та селах. Лінії кріпостей. Вісти про татарські напади. Вартові та станичники. Неспокійне життє од татарських нападів та війскових чвар.

---

Оборона проти татар. Ми знаємо вже, що заселення слободської України велося разом з обороною країни. Оборона перш усього була обов'язком самої Московської держави, котра мусила напружувати усі свої сили на боротьбу з татарами на свойому південному погряниччю. Безмірні грошові кошти, страшенне число служилого люду мусила страчувати Москва, щоб злаштувати та підримовати оборону держави проти наглих несподіваних татарських нападів. Здається, що було-б куди краще не боронитися од Крима, а наступати на нього — инколи се й робила Московська держава, але робилося се випадково, наприклад, при Івані Грозному, потім при Софії (походи кн. В. В. Голіцина), при Анні (походи Мініха); але головним ділом почиталася оборонна війна з Кримом. Для сього будовалися і кріпости і цілі оборонні линії з кріпостей, валів, ровів, засік и т. и. На південному пограниччю була збудована велика линія міст-кріпостей, так звана Білгородська лінія („черта“). За нею оселилася слободська Україна, з'являючи з себе якийсь єдиний війсковий плацдарм, немов єдиний козацький табор, де усе життя мусило приладнатися насамперед до війскових потреб, до боротьби з татарами. У таких обставинах ішло й заселення країни. Треба було перш усього захистити якусь там частину дикого поля од татарських нападів і для сього і разом із сім її заселити; потім коли трошечки вже було безпечнійше жити, хоча все ж таки й треба було підримувати кріпости і оборону — починали обороняти та заселяти другу частину дикого поля, котра йшла далі на південь. Так було, як ми бачили, і у слободськой Україні: перш заселялася її північна частина, потім південна — Ізюмський полк, а потім