Тогді-б ще красче заспівав; Хоч він тобі й нерівня, А все-таки хоч трохи-б переняв“.
Такої похвали́ співун не сподівався; Як-би був знав, То й не співав.
„Прощайте, дякую!“ він до Осла озвався.
— „Прощай!“ сказав Осел: „навідайсь ще коли, Бувай здоров, небоже!“
Таких суддів, такої похвали Не дай нам, Боже!
Щука й Кіт.
Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубата знала, Чого хвостатий кум бажав: До берега частенько припливала І щиро кумонька свого Карасиками шановала, А Кіт і не цуравсь цього,
Бо жирная мишва вже при'їдаться стала. Раз каже Щука так йому; „Возьми мене мишей ловити“. Дивуючись, кум глянув на куму Та й засміявсь: „надумалась дуріти! Не навтішаєшся таким добром: Карась і сам у рот тобі ускочить,
А хитрая мишва так іноді морочить, Що треба буть мудрованим котом,
