в спадщині М. Я. Марра і відокремити в ній свіже і прогресивне від помилкового і невірного, що заважало виробленню закінченої і стрункої системи глоттогонічного процесу.
Тепер не час розбирати нове вчення про мову в повному обсязі зокрема такі важливі сторони його як «теорію стадіальності», «четвертого мовного елементу», «чотириелементного аналізу» і т. п., що викликають гостру критику мовознавців. Спинимося лише на принципово новій постановці глоттогенічної проблеми. Заслугою М. Я. Марра було те, що він рішуче виступив проти уявлень про виняткову роль мовної диференціації в процесі утворення нових мов і замість того висунув ідею мовного схрещення, як основного фактора глоттогонії. Традиційному уявленню про походження мов лише внаслідок розпаду «прамов», згідно з яким загальна тенденція мовного розвитку йде від єдності до множини («піраміда вершиною донизу»), Марр протиставляв тезу про утворення нових мов шляхом злиття різних за походженням мовних субстратів, згідно з якою загальною тенденцією розвитку є рух від первісної множини до єдності («піраміда вершиною догори»).
Помилка М. Я. Марра полягала в тому, що він абсолютизував процес мовної інтеграції і зовсім заперечував значення диференціації; справедливо відкинувши ідеї міграціонізму, разом з тим заперечував всяке значення переселення, розселення, пересування окремих племен взагалі, вважаючи, що самої внутрішньої динаміки цілком досить для виникнення нових мов в кожному конкретному випадку. Останній процес він розглядав як такий, що протікає дуже швидко і приводить не просто до створення нових якостей, але й до втрати безпосередніх зв'язків з попередньою стадією мовного розвитку, ігноруючи очевидні факти мовних і етнічних традицій. Захоплюючись далекими співставленнями явищ змов різних систем і сімей, М. Я. Марр часто-густо втрачав історичну перспективу, внаслідок чого його глоттогенічні і етногенічні побудування були позбавлені історичної конкретності.
Наприклад, ставлячи в багатьох своїх працях так чи інакше питання про походження Русі і про її мовних і етнічних предків, М. Я. Марр не бачив якоїсь суттєвої різниці між скіфами, сарматами та іншими східноєвропейськими племенами, що жили в районах, де відбувався цей процес, та, скажімо, етрусками, басками і т. д., які (принаймні в плані історичному) ніякої участі в етногенезі Русі не брали і брати не могли.
Звичайно, такі моменти не могли не відштовхувати від М. Я. Марра та його концепції дослідників, які звикли до історичної конкретності в своїх дослідженнях. Тому-то, незважаючи на велику кількість виконаних і опублікованих праць самого Марра та його учнів, проблема етногенезу східних слов'ян практично мало посувалася вперед.
