Проблема походження Русі в східнослов'янській історіографії така ж стара, як і сама історіографія. Питання про те, звідки взялася Русь, завжди цікавило наших предків, і вже найдавніші згадки про далеке минуле Русі містять у собі перші спроби відповісти на це питання.
ЛІТОПИСНА
ТРАДИЦІЯ
Давньоруські літописи завжди починаються з викладу етнографічної проблеми, але цей виклад, звичайно, не міг мати наукового характеру і відзначався своєю наївністю. По суті, справа зводилася до спроби вивести генеалогію Русі від всесвітнього потопу, зв'язавши, таким чином, історію східних слов'ян з біблійною історією.
Класичний зразок такого розв'язання проблеми знаходимо у найвизначнішому історичному творі епохи Київської Русі — «Повісті временних літ»: «Се начнем повесть сию. По Потопе трие сынове Ноеви разделиша землю, Сим, Хам, Афет...» [352, с. 9]. Далі йде перелік країн, що, згідно з біблійними переказами, становили «жребії» Сима, Хама та Афета; слов'яни (в тому числі і Русь) знаходять собі місце в останньому: «В Афетове же части седять русь, чюдь и вси языки: пермь, печера, ямь, угра, литва, зимегола, корсь, леть гола, любь» і т. д. [352, с. 10].
Втім далі йдуть згадки, які мають більш реальний історичний зміст: заява про те, що «нарци[1]суть словени» [352, с. 11], перекази про перебування слов'ян у Подунав'ї, «где есть ныне Угорська земля и Болгарська» [352, с. 11]; про розселення слов'янських народів на широкому просторі Центральної і Східної Європи, про розселення східнослов'янських племен і т. д. Всі ці згадки, хоч і відзначаються подекуди неясністю і непевністю, становлять собою виняткової ваги джерело, що проливає світло
- ↑ Це ім'я дослідники співставляють з неврами, згадуваними ще в V ст. до н. е. у Геродота [Herod; IV, 17].
