він придбав ще на початку своєї залізничої кар'єри, але й досі там нічого не записав.
Сьогодні ж скоїлось щось таке, що треба було відбити на віки. Принаймні, начальник станції був твердо в тім упевнений. Він розгорнув книжку на першій сторінці й написав:
3. квітня. Вночі я
Далі він не міг висловити того, що таке ясне й велике стояло йому перед очима. Він закреслив усе та написав знову:
3. квітня. Вночі Пріся й я
Він здивовано помітив, що всі потрібні слова зникли, а лишились тільки цілком нікчемні.
Зненацька він схилив голову й заснув. Дочка ж ліхтарника ще довго ни́кала коло станції, одна серед будинків, дерев та залізних смуг.
Тії ночі чергувала сестра Ганнуся. У покоях було тихо; хворі не стогнали й не метушились у гарячці. Вони, як запаморочені, повитягались на ліжках, без сону й без руху. Звечора вони хвилювались, прохали розчинити всі вікна, прохали кислої води, а потім застигли, як риби на піску.
