радянської влади і волів мирити з селянами, одмагаючись перед начальством довгими рацеями про потреби та інтереси господарства, про свою їм відданність, та енерґію і т.д.
Коли я приїхав до себе в маєток, ввесь мій дім, в якому було 15 кімнат, був занятий офіцерами, і ніхто і не подумав звільнити для мене хоч одну найменчу. Пріч того офіцери заняли ще і контору, так що я ледве знайшов собі дві кімнати в помешканні управителя. Мій маєток був в 5 верстах од великої перехрестної станції Ромодан, біля якої застроїлося містечко, а в двох верстах од цукроварні, де як звичайно по цукроварнях, було багато помешкань для служачих та робітників. Тому мабуть і розташувалися тут, ніби для формування кільки нових полків саме ті, що за Денікина прозивалися ґвардейськими його та її величности полками. Навсправжки про те ніякого формування не робилося, і як було з початку в кожному полку по 20—50 душ переважно офіцерів, сливе по стілки залишилося в їх і при кінці.
Офіцери проволікали час, щоб довше не йти на війну, жонаті повиписували жінок, вигідно розмістилися по реквізованих помешканнях, з ранку до вечора гуляли хто з дамами, хто в холостім товаристві чи то верхи, чи на рекві-
