Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 86 —

зованих екіпажах, з ранку до вечора щось варилося для їх на куховарні; пригонилося і різалося що дня по кільки штук скоту, за який ніби плачено власникам, та по реквізійним цінам вчетверо нищим од базарних. Десь добувалася і в гомеричних кількостях випивалася самогонка. Та офіцерам того не було досить, хотілося більше ріжноманітної їжи, і москалі десь здобували гусок, качок, поросят, за які не платилося вже нічого, а невелике порося, яке офіцери в чотирьох з'їдали до кісточок, коштувало тоді 500 карб.

За приводом офіцерів не марнували часу і москалі. Бачучи, що начальству ніяк їм щось казати, вони никали по ночах по околицях, забірали мед з вуліків, овечат з кошар, крашанки, дробину і т. д. Закриваючись тим, що ніби роблять труси, вишукуючи большевиків, москалі їздили хурами за 10—20 верст по селах, а переважно по хуторах заможніх селян та козаків і обдирали людей до нитки. З скаргою на їх на моїх очах разів з 10 приходив до полковника один такий пограбований козак Синяговський, власник 39 десятин стародавнього козачого роду, статечний господар, який очевидячки не був тай не міг бути большевиком, а проте до його на хутір серед білого дня наїхали москалі без старшинства, зробили трус,