серед мас пролєтарських. Комуністичні партії дуже зміцнилися. Комуністичний Інтернаціонал уявляє могутню бойову машину робітничної кляси. Відбувся вже Третій Конґрес Комуністичного Інтернаціоналу, на якому вже розглянуто і по докладному обміркуванні розвязано питання центристів (обєднанців) і лівих комуністів. Перша ґрупа по довгих лицемірних крутійних заявах усе ще „стоїть“ за Третій Інтернаціонал, хоча це не заважає їй кивати в бік співпраці в буржуазному правительстві.
Друга ґрупа лівих не вдовольнилась „поміркованістю“ Комуністичного Інтернаціоналу, „опортунізмом“ комуністичної тактики, і заснувала свій так званий Четвертий Комуністичний Робітничий Інтернаціонал. Ми не будемо тут довго спиняти нашої уваги над „лівими“ принципами цього Четвертого Інтернаціоналу, до якого прилучилося кілька ґруп у Німеччині та Великобританії (головно Комуністична Робітнича Партія Німеччини). Ми лише коротенько зазначимо точки розходження, щоби тим чином до певної міри зазначити й ті суперечности, в які попав Г. Ґортер. Насамперед, „ліві“ проти участи в парляментарній виборчій боротьбі і проти участи в парляментах. Дальше, вони проти входження і проти праці в тих спілках, що звязані з Амстердамським Інтернаціоналом Професійних Спілок, бо вважають це опортунізмом. Так саме вони проти звязування себе з Робітничою Партією в Англії. Одночасно вони одкидають політику Комуністичного Інтернаціоналу в аґрарній справі і схильні спіратися виключно, або майше виключно, на революційні професійні спілки.
Як звісно, Комуністичний Інтернаціонал дивиться инакше на справу і ставить домагання до всіх своїх секцій, щоби вони брали участь у виборах до парляменту, вступали й працювали в професійних спілках і гуртували навколо себе найбідніще селянство.
Той же Г. Ґортер, що в 1918 р. писав про притягання до революції дрібної промежної средньої верстви, нині попав до лівих і пише щось инше.
Досить нам кинути оком, щоб запримітити ці ріжниці. В своїй полєміці проти Лєніна він усе спірається на те, що на Заході немає бідного революційного селянства і що умови революції в Росії та в Західній Европі зовсім неоднакові, а тому й селянська політика на Заході мусить бути инакша, як у Росії.
