Тим часом преосвященний Міткевич, який умів цінити Сковороду, помер, а на його місце став новий — Порфирій Крайський. Сей уже поглядав на учителя харьківського скоса; Сковорода се відчув і зоставив свої заняття в Колєгьюмі. Се було в 1764 році.
Поїхав він зі своїм молодим другом до Київа. Там зустрівся із своїми бувшими товаришами, всі вони вже були на всяких видних посадах. Ті, які стали ченцями, почали уговорювати Сковороду теж піти до манастиря.
— Годі вже тобі блукатися по світі, пора пристати до берега. Ми знаємо твій розум, твою науку — зоставайся з нами. Свята Лавра прийме тебе як своє чадо, і будеш ти прикраса обителі і стовп церкви.
А Сковорода на те:
— Ах, отці преподобні! Нащо тут ще більше стовпів: досить уже й вас, стовпів неотесаних у храмі Божім.
Ченці замовкли та тільки переглядалися. А Сковорода говорив далі:
— Ой рясо, рясо! Як мало людей зробила ти преподобними і як багато зробила окаянними. Ловить людей сатана ріжними сітками: одніх накриває сіткою богацтва, других сіткою почестей, третіх сіткою слави, приятельства, знакомства, вигодами, утіхами, святинею. Але з усіх сіток найгірша — се чернеча ряса. Блажен, хто святість серця не у рясі сховав, а поклав у волі Господній.
Так і не вступив Сковорода у ченці у Київі, а вернувся знова у Харьків. Губернатором тоді був у Харькові Щербинін. Він багато чув про Сковороду і хотів з ним познайомитися. Раз їдучи з гайдуками, тілохранителями й т. и. по вулиці, він побачив Сковороду, що сидів собі, спочивав на пішо-