|
Що на небі усї звізди потьмарило, |
Саме роки по скінченню московських походів були найгорячійшим часом тих козацьких походів на море. Що року по кілька разів вибераєть ся козаччина на море, забігаючи так далеко, як перед тим не важила ся, та сміло кидаючи ся на фльоту турецьку. 1613 року козаки два рази ходили на море і починили великі шкоди в землях турецьких, оповідає Жолкєвский. Султан вислав чималу фльоту свою, ґалєри і чайки, до очаківського порту, щоб погромили козаків, як будуть вертати, повоювавши кілька кримських городів; та вийшло навпаки, бо замість того що мали Турки їх громити, вони самі придибали нічним дїлом необачних Турків і погромили. На весну (1614) козаки вибрали ся знову на море, але сим разом не пощастило: розбила їх буря. Але козаки тим не журили ся і на лїто вибрали ся вдруге; було їх коло двох тисяч, значить з сорок чайок. Переплили Чорне море навпростець під Трапезунт і почали пустошити тутешнє побереже, засїяне богатими містами і селами, що жили тут безпечно, не знаючи страху, „бо від коли Турки посїли Малу Азію, не було тут нїколи трівоги“, пише тойже Жолкєвский. Утїкачі Турки були козакам за провідників і вони тут швендяли скрізь. Напали на Синоп, роскішне місце, прозване „містом коханків“; здобули тутешнїй замок, знищили залогу, спалили великий турецький арсенал — всякі кораблї, ґалєри, ґалїони. Перше нїж встигла зібрати ся на них місцева людність, забрали здобич і пустили ся назад. Султан, почувши таку пригоду, впав в страшенний гнїв, велїв повісити великого візира (головного мінїстра) — насилу жінки і донька султанські випросили йому житє. Знову кораблї турецькі поплили ловити козаків під Очаковим. Але козаки довідали ся про се завчасу і роздїлили ся на дві партиї: одні вийшли на беріг за Очаковим далї на схід і задумали на валках перетягнути чайки через землю в Днїпро повище Очакова; та напали на них. Татари і козаки багато людей і здобичи потратили, одначе вернули ся додому. Иньша партия пішла пробоєм через Очаківський лиман; теж стратила богато здобичи: самі
