Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/475

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

lium. Шух. I. 22. Ум. Дристуне́ць, дристу́нчик.

Дристу́ха, хи, ж. 1) Страдающая поносом. 2) Разжиженный слой земли, встречающийся при копании, напр., колодца на большой глубине. 3) = Дрислівка 1.

Дрись! меж., выражающее звук при испражнении поносом.

Дри́шля, лі, дри́шня, ні, ж. = Дрисля.

Дріб, дро́бу, м. 1) = Дрібок. Чуб. V. 1158. 2) Дробь ружейная. Аф. 394. 3) = Дробина. 4) Недойные овцы. Шух. I. 190.

Дрі́бен, прил. = Дрібний. А не піде дрібен дощик без чорної хмари. Мет. 85.

Дрі́бка, ки, ж. = Дрібок. Солі дрібка. Рк. Левиц. Дрі́бку. Немного. Дрібку постояти і поговорити. Вх. Зн. 16.

Дрібко́вий, а, е. Большими крупинками, в кусочках (о соли и т. п.). См. Дрібчатий.

Дрі́бни́й, а́, е́, усеч. форма: дрі́бен. 1) Мелкий, дробный, небольшой, маленький. Дрібні речі у кошик поклала. НВолын. у. А я ж тую дрібну ряску зберу у запаску. Мет. 8. Заганяла дрібні пташки до бору. Чуб. III. 251. Сію конопельки дрібні зелененькі. Нп. Шкода як умре, бо дрібні діти має. Каменец. у. 2) Мелкоузорчатый. Вийди, вийди, дівчинонько, під вербу густую, нехай же я подивлюся на плахту дрібную. Мет. 241. 3) Густой, частый. Дрібен дощик іде. Нп. За дрібними слізоньками світоньку не бачу. Мет. 21. Когда говорится о слезах, существительное часто опускается. Дрібними вмився. Покотились дрібненькі з очей. О. 1862. X. 2. Дрібни́й лист. Мелко и густо исписанное письмо. Грин. III. 677. Ум. Дрібне́нький, дрібне́сенький, дрібню́ній. Та й знов мережать заходжусь дрібненьку книжечку. Шевч. 549. Листячко дрібнесеньке. Кв. II. 163. Дрібнюні, як пшоно, червоні квіточки. Константиногр. у.

Дрібни́стий, а, е = Дрібний.

Дрібни́ти, ню́, ни́ш, гл. Резать, крошить, разбивать, раскалывать мельче, чем нужно. Не дрібни бо так сахарю: хай більші грудочки будуть. Харьк. Не дрібни локшини: я дуже дрібної не люблю.

Дрібни́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Раздробляться, измельчаться. Сахар дрібниться на маленькі грудочки. Кролев. у.

Дрібни́ця, ці, ж. 1) Мелочь, пустяк. 2) — пла́хта. Мелкоузорчатая плахта. Вийди, вийди, молодице, з відром по водицю, нехай гляну, подивлюся на плахту дрібницю. Чуб. V. 675. Виткала молода дівчина дві плахти дрібниці. Лавр. 162. 3) Мн. Дрібни́ці. Мелко заплетенные косы. Св. Л. 2. Розчесала русу косу, заплела в дрібниці. Гайсин. у. 4) Род сети для ловли рыбы в Днестре. Браун. 12. Ум. Дрібни́чка, дрібни́ченька. Ном. № 14029. Ой плахотка-дрібниченька по тросточці червцю. ЗОЮР. II. 241.

Дрібні́сінький, а, е. Очень мелкий, очень маленький, очень густой и пр.

Дрібні́сінько, нар. Очень мелко, очень густо, очень подробно и пр.

Дрібні́ти, ні́ю, єш, гл. Мельчать.

Дрі́бно, нар. 1) Мелко; густо, часто. Понабивано каміння дрібно-дрібно, неначе горохом вислано. Стор. I. 146. Багатий дрібно крає. Ном. № 1451. Бий та й дрібно, щоб знали, чий син. Ном. № 9297 на стр. 289. Як музика дрібно грає, — я слухати люблю. Гол. VI. 447. 2) Подробно. Потім все дрібно розказала, кого до пекла проводжала. Котл. Ен. III. 37. Ум. Дрібне́нько, дрібне́сенько. Дрібно, дрібнесенько русу косу заплела. МВ. I. 134. Дрібне́нько ходи́ти. Ходить мелкими шажками. Може ту, мамо, сватать, що дрібненько ходить? Мет. 238.

Дрібноголо́вий, а, е. Пустоголовый, ограниченный. Дрібноголове панство кепкує з рідної мови. К.

Дрібноли́стий, а, е. Мелколистый. Дрібнолиста груша. МВ. II. 74.

Дрібно́та, ти, ж. Мелюзга, мелочь. Тоді то вже орда значних людей у полон залюбки брала, а дрібноту панів без жалю стинала. К. Хмельн. 66. Дрібна дрібнота. К. Кр. 23. Ум. Дрібно́тка, дрібно́тонька.

Дрібню́ній, я, є. Ум. от дрібний.

Дрібняки́, кі́в, м. мн. Мелкие деньги. Вх. Зн. 16.

Дрібо́к, бка́, м. Кусочек, крупинка (о соли, напр.). І не раз, і не два траплялось, що в хаті не було ні дрібка солі, ні сухого сухаря. Левиц. I. 73. Ум. Дрібо́чок.

Дрібота́ння, ня, с. Неразборчивая