Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/479

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

багацько треба: солі друбок, хліба шматок, та горілки чарка. Ном. № 12175. Ум. Друбо́чок. Нема солі друбочка. Чуб. V. 496.

Друбу́шки, шок, ж. мн. = Дрібушки 3. Стор. М. Пр. 9.

Друг, га, мн. дру́зі, м. 1) Друг. Без вірного друга великая туга. Ном. №9021. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. К. Досв. 28. Разом, друзі! крикнув Карпо. Левиц. Пов. 350. Не так тії сто братів, як сто друзів. Ном. 2) Муж (в песнях) Ой пійду я, не берегом — лугом: чи не зустрінуся з несудженим другом. Мет. 94. Слала Маруся до Юрочка: мій Юрасеньку, мій друже вірний! (Свад. песня о новобрачных). Мет. 184. Ум. Дружо́к. Чуб. V. 1004.

Друга́к, ка́, м. 1) Теленок или жеребенок на втором году жизни. 2) Второй рой, вышедший в то же лето из одного и того же улья.

Друга́р, ра́, м. Рукоятка рулевого весла у плота. См. Керма. Шух. I. 181.

Дру́гий, а, е. 1) Другой; иной. Один сидить кінець столу, мед-вино кружає, другий сидить біля його, на скрипочку грає. Мет. 8. Але він тут собі другий, ніж у нашому селі. Кв. II. 296. 2) Второй. Уже й другого сина діждали собі. Харьк. Дру́гого дня. На другой день. Каменец. у.

Други́ня, ні, ж. Подруга. За царицею другині до царя в гостину серед радощів весільних як голубки линуть. К. Псал. 110.

Другоря́дний, а, е. Второстепенный. Желех.

Дру́жба, би, 1) ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. I. 34. 2) Об. Один из супругов; замужняя женщина или женатый мужчина. Позбирались судді-сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, — оба 'сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. В одной сказке употреблено в устах девушек о молодом царевиче повидимому в смысле: молодой человек, могущий быть женихом: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тієї баби на рундук… Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб'є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51—52. 3) М. Товарищ жениха на свадьбе, приглашенный им из числа парней; шафер. Чуб. IV. 95—96. Иногда это значит то же, что и дружко. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дру́жбонько, дружби́ненько. Маркев. 132. Грин. III. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарілці. Мет. 207.

Дружбарт, та, м. Род игры в карты. Давай різати в мар'яша, в дружбарта, а хто і просто в візка. Св. Л. 222.

Дружби́ненько, ка, м. Ум. от дружба.

Дру́жбити, блю, биш, гл. Быть дружбою, шафером на свадьбе. Вх. Лем. 411. Було б тобі не дружбити, було б тобі свині пасти. Насмешл. свад. песня. Рк. Макс.

Дру́жбів, бова, ве. Принадлежащий дру́жбі. Грин. III. 506. Дружка за столом надіває дружбову шапку. О. 1862. IV. 18.

Дру́жбонько, ка, м. Ум. от дружба.

Дру́женька, дру́жечка, ки, ж. Ум. от дружка.

Дру́женько, ка, м. Ум. от дружко.

Дружи́на, ни, 1) об. Каждый из супругов — как муж, так и жена. Да поможи, боже, на рушничку стати: тоді не розлучить ні батько, ні мати, ні чужая чужина, коли судилася дружина. Мет. 53. З великою худобою битись да сваритись, з хорошою дружиною на світі нажитись. Мет. 83. Ой як буду, моя матусенько, да я в війську помирати, приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Мет. 241. Чоловіче мій, дружино моя, завіз ти мене, де роду нема. Мет. 246. 2) Ж. Товарищи, дружина, слуги. Хвалиться стрілкою перед дружинкою: да нема у дружини такої стріли, як у самого пана Івана. Чуб. III. 288. Ум. Дружи́нка, дружи́нонька, дружи́ночка. Чуб. III. 288. Маркев. 136. Грин. III. 429. Мил. 205. Що білая лебедина Дунай сколотила, невірная дружинонька жалю наробила. Чуб. III. 137. Негідная дружиночка молодому світ зав'яже. Чуб. V. 31. Борейкова дружинонька волає долами: один каже до другого: «Вже пана не мами». Гол. I. 14.