Дружи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Дружить. 2) Поступать по-дружески. Другу дружи, а другого не гніви. Ном. № 9531. 3) Женить или отдавать замуж. Мил. 218. Тому сина женити… тому дочку дружити. О. 1861. XI. Св. 30. 4) — собі́. Брать в жены. В тебе сини в царя служать, царівочку собі дружать, в царя дочку заручили та й додому пригостили. Гол. IV. 551. Ум. Дружи́тоньки. Мої любі вечерниченьки! Вже ж бо мі на вас не ходитоньки, з панянками не дружитоньки. О. 1862. IV. 4.
Дружи́тися, жу́ся, жишся, гл. 1) = Дружити 1. Слабий з дужим не борись, голий з багатим не дружись. Ном. № 1417. 2) Жениться. Не хтів ані дружитись, ані дома жити — чумакував. МВ. I. 65.
Дружи́тоньки. Ум. от дружити.
Дру́жка, ки, ж. 1) Молодая девушка из приглашенных невестой быть на свадьбе; одна из дружок носит название ста́ршої. Завтра заплети кісоньку в дрібушки, та вже ж тобі не ходити в дружки! Мет. 206. Ой брязнули на дворі цимбали, озвалися у сінях бояри, заспівали дружки у світлиці, забилося серце у вдовиці. К. Досв. 120. 2) Подруга. Ой хвалилася гречная панна своїми косами перед дружками. Чуб. III. 299. Ум. Дру́женька, дру́жечка. Грин. III. 496, 433, 476. Сідайте сюди, дівчата… от же вам і ложечки, брусуйте, друженьки, брусуйте. Кв. Есть у мене служечка, старшая дружечка. Мет. 193. Усі дружечки по лавах сіли, а Ганнуся на посаді. Нп.
Дружкі́в, ко́ва, ве. Принадлежащий дружкові.
Дружко́, ка́, м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; он распоряжается свадьбой. МУЕ. III. 93. Сим. 11. КС. 1883. II. 380. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Мет. 190. Аж ось крикнув дружко: «старости, пани підстарости! благословіте молодих вивести з хати на двір погуляти. Кв. I. 14. Ум. Дру́женько, дру́жонько. Грин. III. 436. Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю. Нп.
Дружкува́ти, ку́ю, єш, гл. Быть дружко́м или дру́жкою на свадьбе. Грин. III. 437. Алв. 64, 96. Було б тобі, дружку, не дружкувати, було б тобі свині пасти. Грин. III. 457. Чи ти вже дружкувала коли? Полт.
Дру́жній, я, є. 1) Дружественный, дружный. Г. Барв. 138. Дружня розмова. К. Досв. 93. Дружній череді вовк не страшний. Ном. № 10747. 2) Принадлежащий другу. Дружню жінку взяв до себе. Ум. Дружне́нький.
Дру́жність, ності, ж. Дружная жизнь, дружелюбие. Та то тільки кажуть, що у них дружність, а вони дома їдяться, як ті собаки. Канев. у.
Дру́жно, нар. Дружно, в согласии. З хазяїном я жив дружно. Стор. I. 228. Ум. Дружне́нько. Жили дружненько ті дві жінки, мов би куми або ятрівки. Сніп. 207.
Дру́жонько, ка, м. Ум. от дружко.
Дру́жчити, чу, чиш, гл. Быть дружкою. Дружечка пишненька… не дружчила нікому, перший раз ся придало і то ся не вдало. О. 1862. IV. 6. См. Дружкувати.
Дру́зки (ків? м.) мн. = Дрізки. Галери в друзки порозлітались. К. Бай. 93.
Друзя́ка, ки, м. Друг, приятель, услужливый. Що, якби таких друзяк приплило хоч дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? К. ЧР. 7. Є ви товариші, друзяки? Собаки, а не товариші. Мир. ХРВ. 276 Парень молодий, друзяка, роботящий, смирний, не п'ющий і вже ні з ким не залається. Кв. I. 167.
Друзь, зя, м. = Друг. Чи не вб'єте або чи не скараєте вірного мого друзя. Мет. 403.
I. Друк, ку, м. Печать, печатание. Подали до друку у «Основу». К. (О. 1862. III. 30). Писав, щоб я слав йому до друку. А що тепер не перейшло через редакцію до друку, мусить зоставатись до іншого часу. Передм. до Кобзаря Шевч. вид. Кожанчикова, стр. 1.
II. Друк, ка, дручо́к, чка́, м. = Дрюк, дрючок. Бив, бив, та ще й друк кинув. Ном. № 4023. Вирубав дручка та й подає чортові в яму, щоб його… витягти. Рудч. I. 57. Ум. Дручя́га.
Друка́р, ря́, м. Типографщик.
Друка́рня, ні, ж. Типография. Позбирав, що було у мене писаного по-нашому… одніс у друкарню, — от вам і книжка. Греб. 407. А при школах
