вісимо, от і все. А ви чогось дарма скандалите, буяните, — прямо щось неможливе робите. Згадайте, ми-ж разом з вами мандрували, і раптом отаке відношення. Не сподівався я від вас цього, Яне.
— Біда, що ми його не міцно тримаємо. А ну, Тейлоре, хапайте його за ноги та зваліться на нього й добре тримайте.
— Добре, містер Лавсоне. Натисніть же й ви зверху, як тільки я гукну.
Кентукієць навпомацки рухався в темряві.
— Ось тепер можна, сер; оце влучна хвилина прийшла.
Раптом, немов великою хвилею підняло купу, з чверть тонни, людського м'яса, і все звалилось на бокову стіну шатра. Кілки, не витримавши тиску, повилітали, мотузки луснули, і шатро запалося, накривши усіх своїм брудним полотнищем.
— Ви тільки сами собі шкодите! — промовляв далі Червоний Біль, міцно стискаючи двома великими пальцями волохату шию Янові, що лежав під ним.
— Ви нам таки багато наробили шкоди: мабуть, коли повішаємо вас, то ще з півдня доведеться попрацювати, щоб усе впорядкувати.
— Я буду вам щиро вдячний, якщо ви мене відпустите, — промовив містер Тейлор.
Червоний Біль, промуркотівши щось, випустив Тейлора, і в ту-ж мить обидва відлетіли в бік. Ян, втрутивши матроса, пустився сам навтікача.
— Ах ви ліниві роззявляки, чорти-б вас побрали! Бек! Брайт! Ату, ату, його! — і Лавсон побіг слідом за Яном. Бек з Брайтом та рештою собак кинулися наздогін за вбивцем і швидко його догнали.
