ней; був великою людиною серед свого народу, і кров, що текла в ньому, була кров французька. Він став наперешкоді нашому коханню, лютував і казав, ніби то дівчина й сама не знає, чого хоче.
Але вона знала, що робила, чого хотіла, і ми пішли до священика. Та батько випередив нас, з'явився туди з брехливими словами на вустах, з фальшивими обіцянками. Тим то й священик відмовився вінчати нас, не дав нам права жити вкупі. І як спочатку церква не хотіла благословити мого народження, так і тепер церква відмовилася одружити мене, проливши людську кров на мої руки.
Тим то я й маю причину любити церкву. Я вдарив священника по його бабячій пиці, і ми з дівчиною живо поїхали швидкими кіньми до Форт-П'єра, де був пастир з добрим серцем. Наздогін за нами гнався батько з братами та челяддю. Між нами сталася кривава сутичка. Ми билися на-скаку аж я трьох висадив із сідла; инші поспішили до Форт-П'єра. Ми-ж — я з дівчиною — подалися на Схід, у ліси та гори, і жили вкупі, не вінчані, — і все це зробила добра церква, що любив я її, як добрий син.
Але завважте: жінки якісь химерні; жоден чоловік їх не зрозуміє. Один з тих, кого я висадив із сідла, був її батько. Инші вершники, ззаду налетівши, потоптали, зґрасували копитами його труп. Ми це бачили — дівчина і я. Тільки я забув, а вона не забула і частенько згадувала. В тиші вечірній, після денного полювання, коли ми лежали під зоряним небом, коли, здається, ніщо не могло нас роз'єднати, — воно, оте чуття, ота кривава картина батькової смерти повставала між нами і підточувала нашу єдність. Жінка ніколи про це словами не
