О боже! Він же ніколи не ставився з довір'ям до Фреди. Хіба ж вона не чудова жінка!
— Будь ласка, місис Мак-Фі, поверніть мені маску!
Мак-Фі немов заніміла, але зараз же негайно повернула їй маску.
— На добраніч, міс Малуф! — М-с Епінґвел навіть підчас поразки була величня. — Фреда відповіла, ледве погамувавши бажання пасти їй до ніг і просити пробачення, ні, не пробачення, а чогось иншого, вона й сама не знала, чого.
Вандерліп хотів запропонувати їй руку, але вона добила звіря серед зграї, і те чуття, що примушувало царів вести своїх полонених ворогів за тріумфальною колесницею, примусило й Фреду піти вперед. Флойд Вандерліп пішов слідом за нею, намагаючись хоч трохи після такої сцени очуматись.
На дворі був лютий холод. До будинку танцюристки треба було пройти з чверть милі. За цей короткий час усе лице Фредине від вогкого віддиху взялося намороззю, Вандерліпові довгі вуса так обліпило льодом, що важко було говорити. При зеленому світлі північного сяйва біля дверей поблискував градусник; живе срібло у йому замерзло. Тисячі собак жалібним хором заводили, виливаючи свої давні скарги, благаючи заступництва у зірок. Повітря застигло. Собаки не мали ні притулка, ані теплої буди, куди б їм заховатися від лютого холоду. Мороз був усюди: вони лежали на відкритому повітрі, витягаючи свої потомлені з дороги лапи, і заводили по-вовчому.
Флойд Вандерліп і Фреда спочатку не розмовляли між собою. Поки покоївка скидала з
