неї хутра, Вандерліп підкинув трохи дров у вогонь. Покоївка вже подалась у свою кімнату, а він іще стояв, нахилившись, біля грубки, розморожуючи вуса. Потім запалив цигарку і почав ліниво, крізь запашний дим, стежити за Фредою. Вона крадькома поглянула на годинника. Бракувало пів години до півночи. Як затримати його? Чи справді він сердиться на неї за те, що вона зробила? Який настрій тепер у нього? Як найкраще їй підійти до нього? Вона, звичайно, не сумнівалась у своєму успіхові. Ні, звичайно, ні! Вона затримає його, хоч би під дулом револьвера, аж поки Чарлі Сітка управиться, та й Деверо теж.
Для неї існувало багато засобів, затримати цього чоловіка; знаючи це, в неї ще більше зростало призирство до нього. Коли вона отак сиділа, схиливши голову на руку, в її спогадах промайнула картина власної молодости, з сумним початком і трагічним кінцем, і їй хотілося все це викласти перед ним, прочитати йому лекцію з власного життя.
О боже! Та він був би гірший за звіря, якби оце оповідання не прикуло його до місця; та ще, коли вона розкаже так, як уміє розказувати! Але… Він же цього не варт, не варт, щоб мучилась вона з-за нього. Недалечко від неї горіла свічка, і саме тоді, коли вона пригадувала все те, що було для неї і священим, і ганебним, він милувався рожевою прозорістю її вуха. Примітивши його погляд і зрозумівши його настрій, вона обернула голову так, щоб він міг бачити профіль її лиця. Але профіль був у неї на прочуд гарний. Вона не винна тим, що вродлива, але, вивчивши свою красу, вміла надати їй належного освітлення, хоч і не мала в цьому потреби. Свічка почала миготіти. Всі
