випав туз. Коли вони відмірювали п'ятдесят кроків, йому здавалося, що кордон уже страшенно близько.
— Коли воля божа на те, що ви мене покладете, то собаки і ввесь припас ваш. В моїй кишені знайдете готову запродажню, — пояснив Урі, ставши проти Фортюнового дула і вип'явши свої широкі груди.
Фортюнові вже ввижався залитий сонцем океан; струснувши з себе це мариво, він націлився. Був дуже уважний. Двічі спускав руку з револьвером, коли весняний вітер гойдав соснами. Але за третім разом став на одно коліно, схопив міцно обома руками револьвер і стрільнув. Урі крутнувся на місці, скинув руки, заточився і впав на сніг.
Але Фортюн знав, що куля влучила не зовсім гаразд, а то Брем не крутнувся-б.
Коли Урі, перемагаючи своє безсилля, підвівся й, стоячи на вколюшках, сказав дати йому револьвера, Фортюнові заманулося ще раз стрільнути. Але він кинув цю думку. Доля йому досі сприяла, і він почував, що, зробивши злочин, знову зазнає кари. Ні, він буде чесним. До того ж Урі був так важко поранений, що ледве чи достарчить йому сили тримати в руках важкого револьвера, щоб добре націлитися.
— А де ж тепер ваш бог? — глузував він з пораненого, передаючи йому револьвера.
Урі відповів:
— Бог ще не сказав останнього свого слова. Будьте ж напоготові: він скоро скаже. Фортюн став до нього обличчям, але повернув груди в бік, щоб менше куди було цілитись. Урі, наче п'яний, хитався, але чекав, поки вітер стихне хоч на хвилинку, щоб краще стріляти.
Револьвер був справді дуже важкий, а тому він
