порвали з Білорусами і скликали у Вільні свій національний сейм „Тарибу", як суверенний орґан литовсько-білоруських земель в межах німецької окупації.
Білоруси тоді стали в опозицію до Литовців. Одначе вони стояли ще на ґрунті державного звязку Білорусі з Литвою, і в такому дусі висловилась і конференція білоруських діячів, скликана у Вільні на початку 1918. року.
Тимчасом провідна роль переходила вже до тої частини Білорусі, що зоставалась по другий бік фронту під Росією. Осередком білоруського життя в цій частині зробився Мінськ. Одначе ні про яку громадську діяльність під російським пануванням — окрім допомоги біженцям — не можна було й думати. В краю не дозволялось навіть друковання білоруських книжок та часописів. Тільки в Петербурзі дозволено було тижневики „Świetacz“ „Дзянніца“. Революція в марті 1917. р. радикально змінила відносини. В Мінську зараз же орґанізувалась Білоруська Національна Рада, котра звернулася до тимчасового правительства домаганням краєвої автономії для Білорусі. В Петербурзі дуже холодно стріли білоруську делєґацію, і це, як признається один з видатніщих діячів, навчило їх, що права на політичне самоврядовання, як і права на національну культуру не даються, a їх треба брати“. А тимчасом по всьому краю пішов широкий громадський рух з виразним національним характером. В осени 1917. р. у Мінську відбувся військовий білоруський з'їзд, де поставлено було питання про орґанізацію військових білоруських частин. Одначе в кінці 1917. р. дуже змінилося загально-російське політичне становище: комуністична партія скинула тимчасовий уряд
