ної громади. в 1908. р. вийшов перший томик його поезії „Галейка“; р. 1910 лірична драма „Адвечная песня“; p. 1910 збірник „Huslar“; p. 1913 великий збірник „Шляхам жыцця“, драма „Паўлінка“ і поема „Сон на кургане“; в 1919 році вийшла драма „Раскіданае гняздо“. Поезія Купали одріжняється од Богушевича, Неслуховського та всіх старших білоруських поетів. Він не знає їх меланхолії й песимізму, життя уявляється йому світлим і радісним, а з темними його проявами він готовий стати до бою; в його нема інтелігентських рефлєксій, його малюнки яскраві, пластичні; форма легка, вільна. Громадянські настрої чергуються з ліричними особистими мотивами, вражіннями рідної природи. Один з білоруських критиків називає Купалу „поетом з Божої ласки“, і такий він є в дійсности. Поезії Кунали перекладалися на мови московську, польську, українську, німецьку і чеську.
За Купалою виступає цілий шерег других молодих поетів, які купчаться біля „Нашої Ніви: Якуб Колас Костянтин Міцкевич, род. 1882. р. на селі в слуцькому повіті), народній учитель, який висидів 3 роки в тюрмі за приналежність до вчительського союзу білоруського. Його поезії вийшли в 1910. р. книжкою під назвою „Песні жальбы“. За нею пішли збірки поезії „Родные зьявы“ (1914. р.) і прози „Апаведання“ (1912. р.),„Сцэничныя творы“ (1917. р.) і поема „Сымон музыка“ (1918. р.) та ин. Крім того йому належить кілька підручників та популярних брошур. Якуб Колас — типовий поет-народник : селянське життя з його злиднями та лихом, соціяльна й національна боротьба, самітність політичного вязня — ось головні мотиви поезії Коласа; сучасна білоруська критика ставить твори
