дієвського братства 40-х років; вониж дали натхнення цілому ряду прегарних творів Костомарова й Шевченка. Колиж іще згадати той рух на користь балканських народів, що повстали проти Турків в половині 70-х років, рух, що захопив українське громадянство і привів до орґанізації українського добровольчого відділу в рядах герцеґовинських повстанців, та ще коли пригадати наукову й громадську діяльність на користь славянського взаємопізнання і культурного зближення, що виконав великий учений Михайло Драгоманів, то матимемо право сказати, що серед Українців справді виробилась була якийсь час гарна славянофільська традиція, що пригасла тільки за останні десятиліття, під впливом політичних обставин та розчарованнів. Спеціяльні утиски над українським словом у Росії не дали змоги виявитись славянським інтересам в українській літературі.
Тепер, коли життя українського народу зсунулося вже з мертвої точки і коли йому в огні війни й соціяльної революції доводиться виковувати собі свою долю, завойовувати собі будучність, взаємини до славянських народів, що майже всі вибороли вже собі державно-національну незалежність, набирають для нас иншого характеру й значіння, далеко більш реального й практичного, ніж це було досі. Пізнати ці ставянські народи, познайомитись з їх життям і побутом, стає неминучою передумовою наших з ними відносин та взаємин. А як ще додати, що тепер, коли наслідком тяжких історичних обставин політичної й соціяльної боротьби на Україні багато нашої інтеліґенції змушено шукати собі тимчасового захисту та притулку по инших славянських землях, ознайомлення з життям Слави осо-
