Цілісеньку ніч не давала мені покою настирлива миша: кругом під підлогою, в стінах, у стелі почався гуркіт та шелест, коли ще й лямпа горіла. Спати хотілося дуже: здавалось: упаду — засну. Але тільки згасила світло, зараз гуркіт, біганина, пискотня та шкряботіння зразу подужчало. Тільки що сплющиш очі і поплинуть перед тобою якісь картини, якісь шматочки картин закрутяться, мов у калейдоскопі, — зразу: шкряб-шкряб, пуць! — і примовкло. Насторожишся — тихо… а там і покотиться по підлозі дрібне колотіння мишачих ніженят. Повернешся, стукнеш, і то колотіння разом неначе оджене і потече малими струмками по норах у дальші кутки. Заспокоїшся, знов стулиш очі, силкуєшся не дослухатись, як знов щось потроху-помалу починав ворушитись, крастись; вдивляєшся у ті самоцвітні мрії дрімоти, коли одразу — лусь! Знов щось упало, знов колотить по підлозі і одбивається глухшим колотінням у норі.
З початку я кидала все, що могла: спершу черевики, панчохи, далі ясіка, далі коробочку з сірниками, навіть підсвічником покотила по підлозі, і тим навела такий жах на своїх ворогів, що лишили мене аж на чверть години у спокою. Але голод мишачий зростав, зростала й відвага. Уже не під підлогою, а прямо по кімнаті бігали вони, гризлись за шафою, шкреблись під комодою, стрибали по стільцях; не знайшовши жодної поживи, подалися з пискотом додому. Раз навіть учула
