серед раннього воздуха блідим. Мабуть гнало її щось по безсонній ночі на двір з душної кімнати. Губертина, накинувши на себе скоро свитину, виглядала все ще гарно. Вона була чогось дуже утомлена; хоч була щаслива а все-ж таки жила без надії.
На другий день рано пробудилася Ангелика аж в осьмій годині, спала добре і здорово, як спиться по якійсь великій радости і щастю. Підійшла до вікна. На небі не було ані хмарки, спека була така сама, хоч з вечера перейшла сильна туча, котрої вона так дуже була налякалася. Урадована відозвалася до Губерта, котрий на долині якраз відмикав віконниці:
— Тату! сонце… Як же я тішуся, що буде гарна процесія.
Вона чим скорше убралася, щоби зійти на долину. Того дня, 28 липня, мала ходити процесія чуда вулицями Бомонту. То було щорічне свято у вишивачів; ніхто і голкою не рушив, за то старим ладом, так як то прадіди робили, украшалися всі доми.
Ангелика випила душком свою каву і вже не думала про нічо, як лиш про те, як би то хату прибрати.
— Треба, мамо, подивитися, чи всі річи ще добрі.
— Та ще час на то, — відозвалася Губертина спокійним і поважним голосом, — і так до полудня не будеться нічого розвішувати.
Діло ішло о три паси старої пишної вишивки, котрі Губертина переховувала старанно яко родинні святощі. Лиш раз до року виставляла вона їх прилюдно а то завсігди в день процесії. День перед тим, після давного звичаю, ходив майстер церемоній, любенький ігумен Корнил від дому до дому і заповідав, котрими вулицями будуть нести образ святої Агнії в супроводі владики з святими Тайнами. Вже може від сто літ ходила процесія одною і тою самою дорогою: процесія виходила з церкви воротами святої Агнії, ішла вулицею Орфевр, відтак Широкою вулицею, дальше через вулицю Долішну, нове місто а опісля заходила знов попри вулицю Маґльоар на пляц ді Кльоатр і вертала до церкви головними воротами. Всі, що мешкали при тих вулицях, старалися одні наперед других украсити свої доми, мили вік-
