пер і не має надії зробити з него чоловіка, котрий би занявся чимсь таким, що відповідало би його становищу і його маєткові. З него зробився лиш якийсь пристрастний та шалений чоловік, от, артист тай годі. Владика дуже боїться, щоби в його сина не відізвалась його власна натура, через котру і він так дуже страдав… Він боявся отже, щоби син не стрілив якої дурниці та незанапастив своєї душі і серця, взяв його до себе, щоби його чим скорше оженити.
— Та що дальше? — питала Ангелика, не розуміючи все ще нічого.
— Заки він ще сюди приїхав, постановили вже були його оженити і все вже урадили. Отець Корнил сказав мені виразно, що Фелисіян має в осени женитися з панною Клярою з Воанкуртів… знаєш, з тих Воанкуртів, що то їх дім зараз коло єпископської палати. Воанкурти від давна в великій дружбі з Преосвященим. Обі сторони можуть бути тим дуже вдоволені, бо то і маєток і становище в суспільности зовсім собі відповідають. Отець настоятель похвалює також то сопружество.
Дівча не чуло вже того, що її мати так на розум клала. Перед очима Ангелики станула нараз Кляра. Вона виділа її перед собою так, як то часто видала її зимою в парку, або у велике свято в катедрі: росла брунетка в її літах, дівчина гарна, далеко гарнійша від неї, а коли ішла, то ніби яка царівна. Люде говорили, що вона дуже доброго серця, хоч на око якась дуже холодна.
— Він жениться… з тою високою, гарною, богацькою дівчиною…
Вона промовила ті слова, як коли-б крізь сон. Нараз почула, що її щось зловило за серце.
— То він не сказав мені правди! Він мені про те і не згадував! — промовила вона на весь голос.
Тепер аж прийшло її на гадку, чого то він був так на хвильку призадумався і чого так був почервонів, коли вона йому говорила, що вони поберуться. По її тілі пішов так студений мороз, що вона аж зблідла і похилила головку на плече матері.
— Моя дитинко, моя люба, солоденька донечко… Важко було мені теє тобі розказати, але ще більше було-б важко не говорити тобі нічого, щоби ти аж сама довідалась. Вирви ніж з свого серця… Скажи собі, кілько разів
