зайшов до закристії, осталася вона самісенька в церкві. Коли двері від сповідниці заскрипіли, здавалося її, що іде вже сам Преосвящений. Вона чекала на него може вже з пів години, але сама не знала вже як довго чекає, бо так була зворушена, що не могла зміркувати, кілько часу вже проминуло.
Тепер звернуло її увагу на себе нове імя, Фелисіян III. — той сам, що то з свічкою в руці ходив аж до святої землі, щоби сповнити обіт Филипа II. Серце в ній забилося живійше, бо перед її очима станув молоденький Фелисіян VII, потомок всіх тих, той сам, котрого вона обожала і котрий її обожав. Горда з того чекала вона в страху дальше. Не вже-ж таки дійсно мало статися чудо? Вона побачила перед собою недуже ще давну таблицю, котра походила з тамтого століття а на ній чорними буквами імена: Норберт, Люй, Оґіє, маркіз з Готкеру, князь Міранди і Рувра, ґраф з Феррієр, з Монтеґи, з Сен-Map, а також і з Вільмарель, барон Самбвіль, рицар чотирох орденів королівських, поручник свого війська, намісник Нормандії, маршалок ловецький і скарбник ловецьких приборів до ловів на дики. То все були достоїнства Фелисіянового діда. А вона прийшла от так лише в щоденній свитині з поколеними від голки пальцями і хоче віддаватися за внука сего покійника!
По церкві пішов якийсь тихий шум, як колиб хтось сував легко ногами по землі. Ангелика обернулась і побачила Преосвященого. Вона аж остовпіла, коли Преосвящений так тихенько увійшов, бо її здавалося, що то будуть зараз громи бити. Він увійшов до каплиці і видався її в своїй фіолетній ризі якийсь дуже високий і поважний та знатний, на його блідім лиці світилися очі молодечим жаром. Він зразу не добачив її під решіткою. Коли-ж поклонився перед престолом, побачив її перед собою, бо вона припала йому до ніг. Під Ангеликою ноги дрожали і вона ледви ще жива від страху і смиренности впала перед ним на коліна. Він видався її так страшний як сам Господь Бог і як необмежений володітель її судьби. Але вона була дівчина відважна, то-ж не надумуючись довго промовила:
— Я прийшла, Ваше Преосвященство…
Він оглянувся і трохи її собі пригадав: то була тота молода дівчина, котру він в день процесії бачив у вікні, а відтак в церкві, як вона стояла на стільци, нужденна вишивач-
