робити. Лиш то могло-б було її ще успокоїти, коли-б вона певно знала, що він ще її любить. В то вірила вона непохитно; її чувство говорило їй, що вона спочила-б в нім як в Бозі. Коли-б він її не любив, то вона могла-б чекати і зносила би все спокійно. От і знов почала ходити до своїх давних убогих а найменша їх нужда так вражала її серце, що її очі ставали зараз повні сліз. Дідусь Макар брав радо від неї тютюн, а у Шутів, що лиш могли, то дерли від неї, хоч би які ласощі. А вже найліпше уміла Лямбалезиха визискувати добродійницю; Тіяннера не раз в неділі та свята ходила на танець в сукни доброї панночки. Коли Ангелика одного разу принесла Лямбалезисі сорочки, що її день перед тим обіцяла, застала там паню Воанкур з її дочкою панною Клярою разом з Фелисіяном. То певно він їх сюди привів. Вона сховалась перед ними і вернула назад з студеним як лід серцем.
В два дні пізнійше виділа вона знов їх всі троє разом, як виходили від Шутів. Та як би на лихо ще дідусь Макар розказував її одного дня, що той гарний панич був у него з якимись двома панями. Від тепер перестала вона вже навідуватися до своїх убогих, вони вже не належали до неї. Фелисіян забрав їх її, щоби віддати їх в опіку своїм паням. Вона перестала заходити, бо боялася, щоби коли не стрітилась там з ними і не розривала на ново рани в своїм серці, котра і без того ставала що раз більша. Вона міркувала, що щось в ній завмирає, що її життя капля за каплею десь щезає.
— Він мене не любить!
Ті слова вирвались її з уст мимохіть, коли вона одного вечера по такій стрічі вернула на самоту до своєї кімнати і з жалю та трівоги аж не могла відітхнути.
Перед її очима станула Кляра Воанкуртівна, росла і гарна, чорноволоса, а він коло неї, високий та пишний. Хіба-ж вони не як би сотворені одно для другого, з того самого роду і так нероздільні, що і ніхто не догадався би, що вони ще не пібралися.
— Він мене не любить, таки не любить!
Від тих слів понісся грімкий голос по хаті і здавалося, як коли-б від него щось з лоскотом в її груди пукло, мов би то завалилася якась ціла будова. Її віра в ній захиталася а з нею і все повалилося. Вона не могла вже тепер все спо-
