і ледви лиш іноді напилася трохи молока. Хліб свій ховала і дробила куркам сусідки, щоби лиш не безпокоїти своїх родичів. Прикликали лікаря, але той не міг нічого в ній добачити; казав лиш, що тому всему вина, що вона сидить заперта, як в монастири; її треба більше руху. Вона почала ослабати на цілім тілі, очевидно марніла поволи. Коли ходила, то так якось, як коли-б підіймалася на крилах і хотіла злетіти, а її лице аж горіло від того вогню, що палив її душу. Прийшло було аж до того, що коли сходила з своєї кімнати, то мусіла таки обіруч держатися стіни, щоби не упасти. Але вона все ще на силу робила, коли виділа, що на ню дивляться, і хотіла навіть братися до трудної вишивки до єпископського престола. Її тоненькі руки не мали вже до того сили, а коли зломилася голка, то не могла вже і кліщиками її витягнути.
Одного дня мусіли Губерт і Губертина конче вийти з дому і лишили Ангелику саму при роботі. Коли вернули, застали, що вона зімлівши лежала на землі перед кроснами, вона таки зсунулася з стільця на землю. Не було вже в ній кому робити, оден великий золотий ангел лишився недокінчений. Губерт перестрашився та став її підіймати щоб поставити на ноги, але вона все таки валилася з ніг і не могла прийти до памяти.
— Дитинко моя, дитинко моя… ради Бога відізвися!
Ангелика розкрила очі і споглянула на него мутним зором. Чого-ж він назад прикликав її до життя? А вона так була щаслива, що вже умерла!
— Що тобі душечко? Ти нам таки правди не сказала, ти все ще його любиш?
Вона нічого на то не сказала, лиш сумно, дуже сумно споглянула на него. Губерт підняв її з цілою сплою своєї розпуки і заніс її до її кімнати. Коли положив її так бліду і безсильну на постіль, то аж розплакався з жалю, що то на него прийшло розлучати її від того, котрого вона любила.
— Чом же ти мені нічого не казала? Та ж я би його в цілої душі привів до тебе!
Але вона все таки не відзивалася і закрила знов очі, як коли-б задрімала. Він станув коло неї; його очі спочили на її подовгастім і білім як лелія личку, йому аж серце краялося з жалю. Коли вона легенько відітхнула, пустився він іти в долину, бо чув, що жінка надходить.
