волосся не було вже так блискуче як давнійше а з під тоненької і мягенької як шовк шкіри її тіла пробивалася студенна вже як лід її душа. В своїй красі виглядала вона на ту святу, що позбулася вже своєї смертельної покриви. Він аж очі свої забув і так був зворушений, що зложивши руки стояв в розпуці перед нею на колінах і не рушився. Вона все ще спала а він дивився на неї і не міг надивитися.
Може бути, що легенький віддих з уст Фелисіяна долетів до неї, бо вона нараз отворила очі широко. Не дихала а лиш поглянула на него і усміхалася, як коли-б її щось снилося. То він, вона його зараз пізнала, хоч він так змінився, її здавалося, що вона все ще спить, бо лише що він її снився, а то її ще більше мучило, що вона як раз тепер мусіла пробудитися.
Він витягнув руки до неї і промовив:
— Серденько моє, я вас люблю… Я довідався, що ви нездужаєте і я прилетів до вас… Я з вами, я вас люблю…
Вона сіла просто. Почала чогось дрожати і чисто механічно закрила йому очи руками.
— Вірте мені, то я тут перед вами і я все ще вас люблю, як любив.
Вона скрикнула.
— Ах, то ви… Я вже вас не сподівалася, а то ви…
Як би нічого не виділа, взяла його за руки і переконалася, що то дійсно він і що то її не сниться.
— Ви все ще мене любите, і я вас люблю мимо всего, ба, ще більше, як думала, що колись буду могла любити!
Від того великого щастя вона аж не знала, що з нею діється, а вони почувши, що все ще любляться і що можуть то собі висказати, на все забули. Давні муки і давні перешкоди щезли десь тепер. Вони самі не знали, звідки тут разом взялися і розплакавшись з радости припали одно другому до грудей; він з жалю над нею став аж без памяти, а вона з туги за ним так була змарніла, що йому здавалося, що він лиш тінь її держить в своїх обняттях. Від великої радости не могли з місця рушитися; вона сиділа як прикована на кріслі, не чула в собі ні рук ні ніг, а коли хотіла підіймитися, то лиш заточилася і упала назад на крісло.
— Ах, мої дорогенькі, тепер сповнилось моє бажання; я вас знов побачила, заки умру.
Він підняв голову, як би налякався.
