Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/171

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

біленькі як слонева кість, спочивали верх покривала: вона ані крихітки не рушила ними а її очі були замкнені. Її делікатний профіль під ясним волоссям став був ще більше прозорий. Коли-б ще не той слабий віддих з її уст, то можна би таки думати, що вона вже нежива.

День перед тим Ангелика висповідалася і запричащалася, бо була вже дуже слаба. Добрий пан-отець Корнил запричащав її около третої години. Коли вечером смерть холодними крилами почала до неї спускатися, стала вона дуже просити єлеопомазання, сего небесного ліку, що сціляє душу і тіло. Її послідне слово, котре вона так тихо процідила крізь зуби, що Губертина ледви його дочула, була просьба за святий єлей, щоби її ним намастити, заки буде вже запізно. Але то було вже пізно в ночі і треба було чекати дня; коли відтак розвиднілося, післали зараз по отця Корнила і він мав тепер надійти.

В хаті тимчасом все приладжено і Губерти ще лиш дещо попрятували. Від ясного сонця, що вже досвіта озарило вікно своїм світлом, видавалося в кімнаті серед голих, білих стін, як коли-б то лише що починало зоріти. Стіл був застелений білою скатертю. На нім стояв хрест, а з правого і лівого боку горіли дві свічки в срібних канделябрах з світлиці. Трохи дальше стояла свячена вода і кропило, коновочка з водою і мидниця та рушник а відтак ще і дві посудинки з білої порцеляни, в одній були скубанки вати а в другій скрутлики з білого паперу. В крамницях в долішнім місті не можна було дістати инакших цвітів як лиш білі пеонії, і ними украшено стіл. В так прибраній кімнаті лежала Ангелика все ще з замкненими очима і віддихала коротко, так, що ледви її було чути.

З рана був доктор і сказав, що вона до вечера не дожиє. Може навіть бути, що вона таки так і на віки задрімає і вже більше не прийде до себе. Губерти були вже на все приготовані, сиділи засумовані коло неї і не відступали її ані на хвильку. Що-ж було діяти? Відплакати її годі було. Коли вони воліли, щоби вона померла, як мала зледащіти, то видко, що така була і Божа воля. Що тепер настало, то вже не в їх було силі, вони могли лиш все приймати з покорою. Не жалували нічого, але їх цілу душу обгорнув тяжкий біль. Відколи Ангелика слабувала, доглядали вони її обоє і не дали нікому чужому приступити до неї. І тепер в