сльози смутку, котрому ми самі винні. А прецінь Ангелика не знала иншої книжки, як лиш ту з побожними оповіданнями, її овид заслоняла апсида катедри, котра замикала перед нею цілий світ. Вона проливала сльози лиш в боротьбі послуху проти пристрасти.
Отець Корнил взяв трошки вати, обтер нею обі повіки і завинув відтак вату в папірець.
Тепер намастив епископ уха на самих кінчиках, що білілися як перламутра, насамперед праве а відтак ліве; він ледви їх дотикався, коли робив на них знак святого хреста.
— „Сим святим помазанням і своїм превеликим милосердям хай простить тобі Господь всі гріхи слуху”.
І знов були її відпущені гріхи слуху як: заманливі слова і музика, хула, клевета, смілі предложення, роблені ніби то з любови, погані співи і розбуджуюча пристрасти музика, що під свічниками розкоші ніби то жалібно грає. Ангелика, що жила як в монастирі, не чула навіть безконечних сплетень і простацьких бесід сусідок, не чула навіть як погонич проклинає коня, котрого батогом зі всіх боків пражить. Її уха не чули иншої музики, як лиш святі пісні і гудіння орґанів та шептання молитви, від чого всего дрожала і холодна хатина, всунена під сам бік церкви.
Отець Корнил обтер знов так само уха кусником вати і завинув її в другий папірець.
Тепер приступив епископ до ніздрів, біленьких як два листочки рожі, насамперед до правого, а відтак до лівого: він очистив їх також знаком хреста.
— „Сим святим помазанням і своїм превеликим милосердям, хай простить тобі Господь всі гріхи нюху”.
І змисл нюху вернув назад в своїй первісній невинности. Всякий порок уступив з него, не лиш той, що походить з запаху тілесної похоти, який розсівають в воздусі так мило і солодко пахучі цвіти, що аж зводять на злу дорогу усипляючи душу, але також і гріхи внутрішнього нюху, що походять від злого приміру даного другим і від заразливої пошести скандалів. Ангелика же була чесна і непорочна як та лелія межи леліями, прекрасна лелія, котрої запах скріпляв немічних і розвеселяв дужих. То як раз вона була так дуже вражлива, що не могла навіть знести сильного запаху лелій а гіяцинти таки кидали її в горячку. Вона любувалася лиш в барвінку і горицвіті.
