що на весіллю зовсім подужає і вже тішиться наперед, то виглядала так гарно, що аж дух радувався на ню дивитися. Впрочім мав про все рішати Преосвящений.
Коли він одного вечера сам явився, розповіла вона йому, яке її бажання. Її очі при тім так і впилися в него, а її голос був такий солодкий та милий, що він добре зрозумів, як невисказано горячу просьбу вона йому предкладає. Преосвящений був чоловіком з серцем і зрозумів. Він назначив весілля на половину квітня.
Тепер вже настав був великий неспокій, бо треба було чим скорше лагодитися. Губерт, хоч був законним опікуном, мусів постаратися о позволення директора дому убогих, котрий все ще належав ніби то до родинної ради, бо Ангелика не була ще повнолітна; пан Ґранзир, мировий суддя, піднявся залагодити всі ті дрібниці, щоби тим заощадити Фелисіянові і дівчині всіляких неприємностей.
Ангелика знала дуже добре, що перед нею таять, і для того казала собі принести одного дня свою книжку з дому убогих, щоби її віддати свойому женихові. Від тепер була вона завсігди дуже покірна і хотіла, щоби він знав, з як низького роду підніс її до такої слави, даючи її своє старе імя і маєток. Та урядова печать, ті записки про її поведення з датою і числом, то була її шляхотська грамота. Ще раз переглянула вона книжку і дала її йому не змішавшися ані трошки, вона тішилася що навіть нічого не значить і що доперва він щось з неї зробив. Фелисіяна тронуло то дуже глубоко, коли він то побачив; він упав прред нею на коліна і з сльозами в очах цілував її по руках, як коли-б вона Бог знає який дала йому подарунок.
Через чотирнайцять днів був цілий Бомон занятий приготованнями до весілля, долішнє і горішнє місто мало повні руки роботи. В місті говорили, що двайцять робітниць день ї ніч лагодять виправу. Саму шлюбну сукню шили три кравчині, а придане, так розказували собі, мало вартість одного міліона; молода мала убратися в коронки, оксаміт, сатин і шовк, мала прикраситися дорогим камінням та діямантами, які мають хіба лиш королі. А вже найбільше було бесіди про те, кілько то грошей роздано бідним людям в місті.
Молода просила, щоби бідним роздали стільки, скільки видано і для неї самої, отже знов цілий міліон; гроші посипались дощем на місто. Прецінь раз могла вона так, як хо-
