ницю в каплиці одної апсиди, що була досі присвячена св. Григорію і від того то називається вона тепер каплицею Готкерів. Але давні добрі відносини не вернулися; замок робив все пакости міщанам, нарушував привілеї міста, раз у раз велися спори то за податок, то за те, хто перший має яке право. А вже найбільше велися спори за перевозне, яке конче хотіли наложити властителі замку на судна, що стали ходити по Лінелі, від коли долішнє місто з своїми фабриками полотна дуже розбогатіло. З тої пори ставав Бомон з кождим днем богатшим, а Готкери все підупадали, аж напослідок таки розвалено замок і церква побідила. Людвик XIV зробив з неї катедру а давний монастир перероблено на владичу резиденцію. Судьба видно так хотіла, що як раз тепер, по чотириста роках завзятої боротьби, засів один з Готкерів на єпископськім престолі тої єпархії, що колись побідила його предків, котрі, доки лиш могли, не переставали вести боротьби з нею.
— Правда, що Преосвящений мав жінку? — спитала Ангелика. — Він бачу має і сина, котрому вже мабуть чи не двайцятий рік?
Губертина взяла ножиці, щоби відрізати кусник перґаміну
— А вже-ж, ігумен Корніль все мені розказував. Ой сумна то історія… Преосвященому було ще лиш двайцять і один рік, коли він був капітаном за Кароля X. На двайцять четвертому році виступив він з війська та, як кажуть, аж до сорок літ все лиш гуляв і волочився по світі; все мав якісь пригоди і все, бувало, має з кимсь поєдинок. Аж ось раз побачив він у своїх приятелів на селі доньку Графа Валянсі, Павлю, дівчину, чудо не краса, і велику богачку; її був ледви девятнайцятий рік, була отже молодша від него майже о цілих двайцять і чотири роки. Він полюбив Павлю так, що аж дурів за нею, так таки її обожав, що аж треба було весілля прискорити. Тоді то закупив він ті розвалини замку Готкерів таки за якусь дуже нужденну суму — дав бачу щось чи не лиш десять тисяч франків — і постановив відбудувати замок. Він мав на думці жити там з своєю молоденькою жінкою. Девять місяців жили вони так з далека від всіх в своїй старій посілости в Анжу; для їх щастя були їм години за короткі… Павля повила дитину та і померла!
