за нею у воду! Тепер же вже й той святий Юрій не був у неї відважнійшим, як той молодий робітник, маляр в сірім кафтані. Коли-ж побачила, як він йшов з замоченими ногами назад і як незручно ніс сорочку, з котрої вода гаки цюрком бігла, та як собі нагадала, як то він завзято скочив у воду, то аж мусіла собі губи закусити, щоби не розсміятися; її страшно кортіло сміятися.
Він не бачив нічого лиш її перед собою. З тим придушеним усміхом на лиці, в тій молодости, котра аж на скрізь переймає і від котрої аж задрожиш, здавалась вона йому пречудною дитиною. Мокра від води, з почервонілими від полокання руками, виглядала вона як то чисте і ясне жерело водиці що добувається в лісі серед ясного дня з під моху, саме здоровля, сама роскіш. Подобала на добру ґаздиню, то знов на якусь царівну, ніби перебрану в свитину робітниці; її гнучкий стан, її подовгасте лице казало догадуватись, що то якась царівна, така гарна, як то буває хіба в казці. Він аж не знав як її віддавати сорочку, така була краса, зовсім таки як намальована. Він ще більше змішався, бо зміркував, що видивився на ню, як дурний, а її так на сміх збирається, що вона аж губи закусує. Не було що робити — він подав її сорочку.
Ангелиці здавалось також, що вона розсміється йому в очи, скоро не закусить губ. Бідний хлопчисько, її аж жаль його стало. Так що-ж, коли-ж вона не могла вже витримати; аж надто була щаслива, щоби не розсміятись на весь голос.
Наконець думала, що вже промовить; вона хотіла лиш сказати: „Спасибіг Вам!”
Аж тут знов її сміх взяв, вона зайшлася від сміху і не могла промовити ні словечка. Сміх роздався довкола, понісся сильний і дзвінкий голос, а йому вторували кришталеві филі Шевроти. Він вже таки зовсім не тямився і не міг промовити ні слова. Його бліде лице стало як бурак червоне а очи, звичайно несмілі як у дитини, засвітилися як у орла. Він відступився і щез десь з старим робітником а вона стала далі полокати білля, що аж вода на всі боки розприскувалася, і рада з щастя, яке її сьогодня стрітило, не переставала сміятися.
На другий день досвіта, бо вже від шестої години, взялись сушити білля, бо через ніч і так воно вже з грубшого
