там приємні краски… А я навіть вишивала з него святого Юра, але він якось мені не удався.
— От маєте! Неудався!… Хіба я його не видів? Мабудь то той сам, що вишитий на червонім фелоні з оксаміту, на тім, що то його що неділі бере на себе отець Корнил. То чудо не вишивка!
Вона почервоніла з радости та чим скорше відізвалась:
— Приложіть простирало з лівого боку каменем, а то ще вітер його схопить.
І в самім ділі, простирало лопотіло вже мов крильми та пташка, що її зловили, і було-б вже з вітром полетіло, аж він його чим скорше приложив каменем. Тепер мали вони вже спокій і ходили лиш стежками поміж білля, щоби все добре оглянути, а він все лиш розглядався, чи ще де не звіяло якого обруса або якої скатерті. То було для них зовсім природно. Ангелика стала при тім говірлива; вона оповідала, яку має що дня роботу та що її найліпше подобаєсь.
— Я дуже люблю, коли кожда річ на своїм місці. У нас є годинник, а на нім зазулька, то вона мене будить що рана в 6-ій годині. Розуміється, що я швидко убираюся. Тут мусять лежати панчохи, там мило… чиста привичка. Але я спершу не така була; я була давнійше дуже неопрятна. Мама мене бувало так сварить, що аж страх!… А в робітні я нічого би добре не зробила, коли-б мій столець не стояв все на однім місці проти світла. Щастя ще, що я умію однаково робити, чи правою, чи лівою рукою, мені то все одно. То ласка Божа, бо того не всі утнуть… А як я цвіти люблю, страх! А все-ж таки не можу знести, коли коло мене стоїть китиця цвітів; мене зараз голова розболить. Лиш одні фіялочки можу ще знести і то навіть дивна річ, що мені від них зараз стає лекше. Аби мені як було не добре, а я аби лиш зачула фіялки, то і зараз стане мені лекше.
Він слухав її одушевлений. Її дзвінкий і милозвучний голос вражав її глубоко і аж завертав йому голову. Здається, що людський голос мав на него якусь незвичайну силу, бо від мягкого і ніжного голосу декотрих людей ставали йому аж сльози в очах.
— От бачите! вже сорочки і повисихали, — відозвалась вона, перериваючи своє оповідання.
Відтак стала вона дальше розповідати зовсім щиро і отверто, як коли-б хотіла, щоби кождий бачив її такою, якою вона дійсно була.
