ба, коли йому то вже не було до вподоби і він став по давньому братися на штуку.
Тепер стало його нараз всюди повно на Маріїнськім полі; здавалося, що вже і само поле набралося від него тої горячки. Раз зазирав з поза дерева, то знов виглядав з поміж ожин. Иноді сідав як той голуб між галузями на дереві. Ходив чогось до Шевроти і ніби то дивився на воду, або ніби то поглядав на хмари. Раз побачила вона його серед розвалин млина; він виліз був на бальки розваленої шіпчини і рад був, що знайшов собі таке високе місце, коли вже ніяк не міг злетіти до своєї любки. Раз мало що вона аж не скрикнула, бо побачила його високо між двома вікнами на ґалєрії, що була на каплиці під хором. Як він лиш дістався на ту ґалєрію, коли ключі від дверей, котрими входилося на ту ґалєрію, були у паламаря? Яким чином опинився він аж на бани між підпорами ковчега і вершками побічних стовпів? Звідтам міг він заглянути аж в її кімнату, як ті ластівочки, що літали довкола вежі, хоч її і на гадку не прийшло ховатися перед ними. Від сего часу стала вона вже ховатися. Її брався чим раз більший неспокій; вона знала, що хтось за нею слідить, хоч все лиш двоє їх було. Коли-ж не боялася нічого, чого-ж її билося серденько у груди так сильно як то серце дзвона на велике свято.
Три дні минуло, а Ангелика і не показалася, так дуже налякалася того, що Фелисіян ставав чим раз сміливійшим. Вона заклялася, що і не подивиться в ту сторону, де він буде, і стала в себе вмовляти, що він не варт того. Так що-ж, коли і вона набралася вже тої горячки від него; вже і вона не могла висидіти спокійно на однім місци; все знайшла собі якусь причину встати від фелона, котрий вишивала. Коли довідалась, що бабуся Ґабе в великій нужді та ще і слабує, заходила до неї що рана. Тота бабуся жила також при вулиці Орфевр, три доми дальше. Ангелика приносила її то росолу, то цукру а часом бігала і по ліки до аптики аж на Широку вулицю. Коли одного дня вертала з флящинками до старухи, то аж горячий піт на ню виступив, бо застала Фелисіяна коло неї. Він спаленів цілий і вийшов тихцем з хати.
На другий день явився він знову, як раз, коли вона відходила; вона лиш не радо йому уступалася. Хіба він вже хоче, щоби вона і до бідних не ходила. На ню найшла була
