кував, що то вона через него не хоче піднятись тої роботи. Пустився іти та ще лиш сказав:
— Шкода, бо вам би заплатили, що би ви самі захотіли. Тоті жінки дали би і дві тисячі франків…
Губертам певно не ходило о заробок, але така велика сума то все таки щось значить. Чоловік поглянув на жінку. Такий гарний зарібок, таки жаль було з рук пустити.
— Дві тисячі, кажете? Та вже хіба най буде. Я би того для нікого не зробила, але коли вже так платять… Коли буде треба, то буду вже і по ночах робити.
Але тепер і Губерт і Губертина стали противитись тому, бо боялися, що вона таки замучиться.
— Ні, ні, годі покидатись таких грошей, коли самі лізуть в руки. Мітра буде готова в навечеріє процесії.
Фелисіян лишив взірець і вийшов з важким серцем з хати; він не мав вже смілости поясняти роботу ще дальше, щоби через то побути ще довше. Річ зовсім ясна, що вона його не любить; вона умисно удала, що його не знає і обійшлась з ним, як з першим ліпшим, котрий лиш добре платить. Зразу брав його навіть гнів, він добачував в ній просту натуру, мало що не захланність. Тим ліпше, що вже раз буде тому кінець, шкода вже про ню і думати. Але чим більше про ню роздумував, то тим більше починав її оправдувати: вона-ж прецінь жиє лиш з праці рук і хіба-ж не треба її на хліб заробляти? По двох днях він чувся таки дуже нещасливим; лазив по всіх закутках і аж з сил спадав з жалю, що не міг її побачити. Вона не виходила з хати, ба навіть і в вікні не показувалася. Він міркував добре, що хоч вона його не любить, може хіба лиш його гроші, то за те він за нею аж пропадає, аж гине; так її любить, як любиться хіба лиш тоді, коли мається двайцять літ, без розваги, а так, як серце наказує, лиш для самої розкоші і муки з любови. Раз в вечір він її побачив і вже був конець всему: або вона, або ніяка друга; хто би вона і не була, чи добра чи зла, погана чи гарна, бідна чи богата, він таки загине, коли вона не стане його подругою. Третього дня по тім він не міг вже витримати; хоч заклявся, що на ню забуде, вибрався таки до Губертів.
Коли задзвонив, вийшов Губерт і пустив його в хату. Стали говорити, а Губерт не порозумівши добре Фелисіяна думав, що таки найліпше буде, коли він його на гору заведе.
