Специфіка підготовки архівістів і архівознавців зумовлюється особливостями і традиціями кожного університету, кожного регіону, можливостями місцевих архівних установ впливати на зміст навчального процесу.
Наш університет має найдавніші традиції і найбільший практичний досвід підготовки архівістів, адже архівознавча спеціальність була тут започаткована в 1944 р., із 1948 р. функціонує аспірантура. За цей час за денною та заочною формою навчання випущено понад 650 істориків-архівістів, підготовлено 12 докторів та 56 кандидатів наук. Нещодавно ми опрацювали нові навчальні плани ступеневого навчання: бакалавр історії з архівознавчим спрямуванням, спеціаліст історик-архівіст і магістр архівознавства.
У ряді публікацій і виступів на конференціях висловлюється думка про доцільність створення в Україні спеціалізованого вищого навчального закладу для підготовки архівістів, при цьому за приклад беруться деякі західні країни та Російська Федерація. На мій погляд, така пропозиція недостатньо аргументована як з точки зору здорового глузду, так і сучасних фінансово-матеріальних чинників. По-перше, найбільш кваліфіковані професори і доценти з архівознавства та суміжних історичних дисциплін зосереджені в національних університетах четвертого рівня акредитації, і я сумніваюсь, чи захоче хтось із них перейти на роботу до такого вузу. Університети дають ґрунтовну загальну підготовку – теоретичну, методологічну, історичну, історіософську, мовну, інформаційну, і вже мають досвід, висококваліфікований кадровий потенціал, належну матеріальну базу. Очевидно, не випадково Московський історико-архівний інститут перестав існувати як самостійний вуз, а був трансформований в один з підрозділів Російського гуманітарного університету. По-друге, реальна щорічна потреба в спеціалістах і магістрах з архівознавства поки що не перевищує 50–60 чол. (в останні 2–3 роки Держкомархів взагалі не надає заявок на молодих фахівців). Це означає, що потужного державного архівного вузу в сучасних умовах створити не вдасться, оскільки потреба в спеціалістах – незначна та й професія ще не набула такого престижу, як, скажімо, правознавця, менеджера, міжнародника.
Можливо, доцільно розпочати зі створення, знову ж таки на базі університету, Центру архівної післядипломної освіти, як осередку підвищення кваліфікації працівників галузі, який у віддаленій перспективі, в міру розширення мережі архівних установ поступово переросте в окремий вищий навчальний заклад, а ще швидше – в один із факультетів або в Інститут архівознавства та документних комунікацій університету.
– Загальновідомо, що однією з особливостей класичних університетів є пріоритетність науково-дослідної роботи, наявність наукових традицій, наукових шкіл, прилучення до науки студентів. Колектив Вашої кафедри, безумовно, має певні наукові традиції. Над якими проблемами він працює зараз?
– Класичні університети з часу їх появи у Західній Європі тим і вирізнялися, що науковому пошуку, дослідницькій діяльності відво-
