піднятими роботами такого характеру над місцевими пам’ятками, широко пішов назустріч пропонованому нами від імени Української Академії Наук науковому дослідові найдавнішої з зберігшихся пам’яток і асигнував на цю справу певну матеріяльну допомогу,— досліди можна було роспочати в тих розмірах, які потрібні були не тільки для ознайомлення студентів, а й для ширших студій над такою видатною пам’яткою, як Чернигівський Спас.
З самого-ж податку праці по дослідах Спаса виявилася й инша сторона, яка також допомагала працям в неменшій мірі, ніж матеріяльна: під час дослідів з боку місцевої влади було зроблено немало важливих для цих робот заходів. І голова місцевого Губвиконкому гр. Попов і його заступник і в той же час голова тимчасової комісії по дослідах Спаса гр. В. Г. Биструков і нарешті весь пленум Виконкому (в одному з своїх засідань) дуже прихильно ставились до роспочатої справи і тим полегшили нам наше иноді трудне становище при роботах.
Що до тих побутових явищ, які стали нам відомими і торкались так або инакше робот, не можу не зазначити негативного відношення до роботи, робітників і самої мети роботи де-яких кол громадянства, які ніяк не могли чи не хотіли зрозуміти мети і вартости роспочатих робот. Звичайно, тут я не маю на увазі тих бабів, що збірались на площі і, показуючи пальцем на Собор, передавали одна другій: „Дивись, вже похилився; от, от скоро впаде, так підкопали!“ Це темні, темні люди. Вони не можуть дивувати нас. Але були й инші, які не вважаючи на свою приналежність до інтелігентних кол, теж не розуміли мети наших робот.
Правда, всі негативні явища, включно до писання „доношеній“ деякими особами, праці не перебили, і робота йшла, доки вистачило коштів і дозволяла погода. Роботи в де-яких частях залишились далеко незакінченими.— Але, про це слід казати в иншому місці. Зараз же будемо вести розмову про той художній твір, який являється одним з придбань наших робот.
Коли збивано верстви тинку на мурах Спаса біля і на парусі склепіння під західньо-північним барабаном, які набірались на протязі сотень років на поверхні чудового старовинного мурування, щоб спостерегти, де кінчається старовинна, а де починається кладка пізніших часів, помічено на внутрішній частині східньої арки, під західньо-північним барабаном храму, старовинний тинк із слідами малярських плям. Після того, як відчистили нові верстви тинку вище п’яти цієї, арки, можна було побачити, що плями далі переходять в справжні і певні форми майже однокольорово розфарбованої росписи. Це була, як потім виявилось, нижня частина постати святої, яку незабаром і відкрито.
Треба зазначити, що верстви нового і новішого тинку відлущувались від давньої, зовсім иншої по консистенції маси, дуже легко: відставали пластинами і майже не залишали після себе ніякої решти, крім легенької білуватої порохні, яка також легенько знімалася з поверхні росписи. Майже ні одна частина поверхні росписи не попсувалась від нового тинку, який закривав старий. І треба подякувати тим майстрам, які колись накладали цей новий тинк на старе малярство, що вони не збили в свій час оцієї старовинної частини старої росписи, і тим зберегли для нашого часу таку чудову решту старих досягнень в малярстві.
Після обережного зняття зазначеного нового тинку було запрошено художника-реставратора, між иншим — одного з самих обережних реставраторів, який спрепарував цю роспись так, що можна було побачити всі форми і всі відносини фарб між собою, всі досягнення світотіни, всі дрібниці техніки і нюанси кольорів так обмежених фарб.
