бідника зі здобутих позицій та вперто кружляючі відомости про недалеке заключеннє польсько-козацького мира[1] мусіли в душі семигородського князя і серед його дорадників викликати чимале недовірє до щирости козацького гетьмана. Все те спонукувало Юрія II. Ракоці, відсунути остаточне рішеннє на догіднійшу пору і протяганнєм перегорів бодай стільки зискати часу, скільки треба було на наладженнє правильнійших відносин до Туреччини та на виясненнє політики та властивих намірів Хмельницького. Тому богато переговорював з Виговським і затримав його на своїм дворі так довго, аж Хмельницький виявив по сьому поводу своє невдоволеннє і настоював на негайній відправі свого посольства.[2].
Відповідь, яку семигородський князь своїм посольством переслав гетьманови, зовсім не надавала ся до того, щоби довести до швидкого порозуміння і негайного спільного виступу. Юрій II дякував за заяву приязни та за запросини свого брата на польський престіл, але заявив, що перебраннє володіння в Польщі Жигмонтом лежить радше в інтересі польської держави та вдержання мира, чим в інтересі родини Ракоцих. А що козацьке посольство було вислане до князя-небіжчика та й Іван Казимир між тим перебрав польський престіл, хотів би від гетьмана ще раз виразно почути, чи мимо тих змінених обставин він все ще обстоює при своїх проєктах; тому дожидає нового козацького посольства з новими повновластями. Жигмонт Ракоці тільки тоді рішив ся би приняти польську корону, коли би козаки зобовязали ся, не переривати своєї війни проти Польщі аж до переведення цілого пляну в діло, приняти умови мира, який би Ракоці евентуально заключив з Польщею — очевидно зі застереженнєм козацьких вольностий — і заняті ними приватні маєтности вернути власникам. Однак перш всього Хмельницький повинен старати ся, не допустити до коронації нововибраного польського короля і своїм військом окружити Краків, щоби ніхто не забрав польської корони, „бо його (Івана Казимира) коронація дуже утруднила би справу“. В Польщі треба розписати нову елєкцію, бо ся відбула ся в часі війни, отже тим самим неважна. Без підмоги з боку Татарів годі
- ↑ Звідомлення венецького посла Саґреда з 5 і 26 грудня 1648 р. Держ. Архів у Відни. Dispacci di Germania; Говербек до бранденбурського елєктора 15 грудня 1648 р. Urkunden u. Aktenstücke І. 331—2.
- ↑ Kemény János. Öneletirása ст. 494; Хмельницький до Юрія II., Чигирин, 1 січня 1649 р. Mon. Hung. Hist. Dipl. XXIII ч. 5
