Вмішанє Шведів у війну Польщі з козаками і Москвою пересунуло головну вагу війни зі сходу на захід та значно змінило полїтичний уклад в Европі. Бистрі і незвичайні успіхи Карла X Ґустава в Польщі, його порозумінє з Францією і змаганя перетягнули на свою сторону бранденбурського елєктора, Голяндію і Ракоція спонукали Польщу звернути головні свої зусиля в першій лїнїї против сього небезпечного ворога, та через перемирє з Москвою і козаками забезпечити собі плечі. Рівночасно подвоїв Ян Казимир свої зусиля для приєднаня помочи від Австрії. Відколи шведські війська ступили на польську територію йшли з Варшави до Відня посли за послами, листи за листами, в яких польський король, малюючи своє грізне положенє, вказував також і на небезпеку грозячу Австрії. Само собою віденському дворови був всякий успіх шведського оружія і шведської дипльоматії сіллю в оцї. Від часів 30-лїтної війни і вестфальського мира були Шведи рішучими ворогами Габсбурґів не лише в міжнародних відносинах, але й небезпечними соперниками в союзї нїмецьких держав. Всяке скріпленє шведської могутности було рівнозначне з ослабленєм полїтичного впливу і значіня австрійських країв і віденського двора. Одначе на воєнну підмогу для Польщі Фердинанд III не міг рішити ся, бо се значило би стягати цїлу війну на свої плечі. Цїсар велїв лише виставити кілька полків на шлеській границї і вислав свого найлїпшого дипльомата, Франца Лїзолю, до Карла X Ґустава, щоби наклонити шведського короля до признаня Австрії мировим посередником між собою і Польщею.
Відказуючи ся від воєнної підмоги, намагав ся Фердинанд III помогти Польщі дипльоматичною дорогою. Воєнне щастє шведського короля було не по серцю також і московському цареви, бо він мусїв бояти ся за свої придбана на Литві. Особливо злука Януша Радзївіла зі Шведами показала московському володареви цїлу небезпеку, яка йому грозила від рішучого і енерґічного Карла X Ґустава. Тому легко було прихилити його до переговорів з Польщею. В дипльоматичних заходах примиреня з Москвою находить Польща сильну піддержку з боку віденського двора, котрий хотів довести до порозуміня між тими обома державами та через се не допустити до союза Москви з Шведами, за чим шведський король так сильно побивав ся. Цїсарські посли перли навпаки царя до війни зі Швецією. Сї змаганя віденської дипльоматії увінчали ся потім успіхом, бо за посередництвом цїсарських послів Алєґреті і Льорбаха
