вмерла р. 1823, бачимо, що за житя її Богорський не дяковав ще в Кирилівцї.
Д. Чалий додає, що по смерти ненї Тарас від Богорського перейшов до Нестеровського, у котрого навчив ся писати а потім знов пішов до Богорського.
Коли Тарас Григорович в „Княгинї“ під стихарним дяком розумів Богорського, то справдї виходить, що він двичі був у єго в школї — в перше ще за житя матері, вдруге — вже по смерти батька. Останнє зовсїм певне, як побачимо, а перше нї; бо як я говорив вже, Богорський став дяковати в Кирилівцї вже після смерти Тарасової матері. Що до Нестеровського, так дїйсне він був у Кирилівцї полом починаючи з 23. марта р. 1819. Одначе д. Петро Лебединцев[1] запевняє, що Шевченко у єго нїчому не вчив ся і не міг учити ся, бо отець Іван Нестеровський був вже вельми старий на те, що б учити дїтий. Минї запевне відомо, що Нестеровському тодї, як вмерла Тарасова неня, ішов 49 рік, а се ще не такий вік, що б старість не давала учити дїтий; раз по раз бачимо учителїв геть старийшого віку. В усякому разї доси нема певних фактів про те, чи вчив ся Тарас у Нестеровського, чи не вчивсь. Певне лишень те, що через півтора року по смерти матері на голову Тараса Григоровича упало нове тяжке лихо. Батько его, поїхавши у Київ, занедужав в дорозї, та вернувшись до господи „не видержав лихої долї, умер на панщинї!“ В метрицї Кирилівської церкви смерть Григория Грушівського на 35 роцї єго віку записано 21 березїля р. 1825 під ч. 9 „з натуральної болїзни“. Тепер бачимо очевидну помилку самого Тараса Григоровича, коли каже він в автобіографичному листї, що батьків лишив ся на восьмому роцї. Круглим сиротою зістав ся він на самим початку дванадцятого року. Батько єго, вмираючи, вимовив одно вельми цїкаве віщуваннє. На превеликий жаль ніхто з Тарасових родичів не міг росповісти, що привело Григория до того віщування: які спостереження, чи які Тарасові вчинки. А певна річ не без причини зложилась у батька така думка, такий заповіть, що „синови моєму Тарасови (мовив Григорий перед смертю), з мого господарства нїчого не треба. Він не буде людиною аби-якою; з єго вийде, або щось дуже добре, або велике ледащо; про єго моя спадщина або нїчого не значитиме або нїчого не поможе“.[2]
