нити що за надто не звичайне. Перш за все, що можна без помилки гадати, так те, що Губський любив здорово чарку. Мабудь отсей Губський і був той дяк, Тарасів перший учитель Совгир, про котрого він говорить в „Княгинї“. В школї до Совгиря, каже Шевченко, він був через 2–3 роки після того, як ото — ходив дивити ся „на залїзні стовпи“; значить як раз на 8 чи 9 роцї, коли ще мати була жива. І вдача Совгиря зовсїм припадає до тїєї, за яку попів скидають в „заштатъ“. Нарештї не можна гадати, що-б у такому невельми великому селї, як тодї була Кирилівка і в селї до того з самих лишень крепаків, могло бути дві школи: церковна і якогось міщанина! тай з якої б речи Тарасів батько — людина релїгийна дав перевагу школї міщанина?
Але хто б не був той Губський, а він був першим учителем Тараса і коли то був Губський-Совгир, так про єго науку і школу от що повідав Шевченко в „Княгинї“. — „Як прийде було субота, учитель після вечернї і почне усїх нас (школярів) годовати березовою кашею. Бє було, та велить, що б сам лежав, не кричав і „не борзяся“ виразно читав четверту заповідь. Коли було дійде черга до мене, так я вже не прошу ся, що б не бив, а тілько прошу, що б вмилосердив ся, та звелїв хоч трохи мене придержати. Інколи було й вмилосердить ся і звелить придержати мене, та вже так вибє, що лїпше б було й не прохати про милосердіє“.
До науки Тарас взяв ся добре і вивчив майже увесь псалтир; почав учити ся писати; але небавом покинув єго школу. Біографи єго кажуть, що учитель не міг собі дати з ним ради, бо він був вельми пустотливим, непосидющим, вдатним на вигадки і неслухняним; часто було нашкодить, тай утече з школи. Батько не снроможен був спинити єго; через що він і мусїв покинути школу. Менї здаєть ся певнїйшою друга причина, про яку повідав сам Шевченко в „Княгинї“. — Доси скрізь по Українї дяків вибирала собі громада, дяків не вважали за людий духовного стану і залежали вони від громади. З початком XIX. віку по правобережній Українї почали касовати сей лад, заводити кастове духовенство, зачислюючи до єго і дяків. Дяків почала присилати духовна власть. Так стало ся і в Кирилівцї. Духовне начальство прислало туди р. 1824 дяком Петра Богорського.
Новий дяк не дав учителювати Совгирю. Совгир лишив школу, але й школярі розійшли ся „аки вівцї від вовка“, бо новий дяк „пяниця бі наче всїх пяниць на сьвітї“ каже Шевченко: тодї й він покинув школу і з „того часу починаєть ся довгий ряд найсумнїйших, безрадісних споминок моїх. Небавом вмирає мати“.[1] Знаючи вже, що Тарасова неня
- ↑ Княгиня 664. Чалий стор. 43.
